Та чи не сниться все це йому? невже та, за один небесний погляд якої він ладен був би віддати все життя, наблизитись до оселі якої він вважав уже за невимовне блаженство, невже та була зараз така ласкава й прихильна до нього? Він злетів на сходи. Він не відчував нічого земного; він не був розпалений полум’ям земної пристрасті, ні, він був у цю хвилину чистий і непорочний, як невинний юнак, ще натхненний невиразною духовною потребою кохання. І те, що збудило б у розпусної людини зухвалі помисли, те саме, навпаки, ще більше освятило їх. Це довір’я, яке виявило до нього тендітне прекрасне створіння, це довір’я наклало на нього обітницю суворості рицарської, обітницю рабськи виконувати всі веління її. Він тільки бажав, щоб ці веління були якнайтруднішими і якнайбільш важкоздійсненними, щоб з більшим напруженням сил летіти виконувати їх. Він не сумнівався, що якась таємна і разом з тим важлива пригода змусила незнайому звіритись йому, що від нього, певне, зажадають значних послуг, і він почував уже в собі силу й відвагу на все.
Сходи вилися, і разом з ними вилися його бистрі мрії. «Ідіть обережніше!» — зазвучав, як арфа, голос і сповнив усі жили його новим трепетом. У темній височині четвертого поверху незнайома постукала в двері — ті розчинилися, і вони увійшли разом. Жінка, досить непогана на вигляд, зустріла їх зі свічкою в руці, але так чудно й нахабно подивилася на Піскарьова, що він мимоволі опустив свої очі. Вони ввійшли до кімнати. Три жіночі постаті в різних кутках явилися його очам. Одна розкладала карти; друга сиділа за фортепіано і грала двома пальцями якусь жалюгідну подобу старовинного полонезу; третя сиділа перед дзеркалом, розчісуючи гребінцем своє довге волосся, і зовсім не збиралася облишити туалет свій, коли зайшла незнайома особа. Якесь неприємне безладдя, що його можна зустріти тільки в занедбаній кімнаті холостяка, панувало в усьому. Меблі, досить гарні, були вкриті пилом; павук засновував своїм павутинням ліпний карниз; крізь непричинені двері до другої кімнати блищав чобіт зі шпорою й червоніла лямівка мундира; гучний чоловічий голос і жіночий сміх лунали зовсім невимушено.
Боже, куди зайшов він! Спочатку він не хотів вірити і почав пильніше придивлятися до предметів, що наповняли кімнату; але голі стіни й вікна без завісок не показували ніякої присутності дбайливої господині; змарнілі обличчя цих нужденних створінь, з яких одна сіла майже перед його носом і так само спокійно його розглядала, як пляму на чужому одязі, все це впевнило його, що він зайшов у той мерзотний притулок, де оселилася жалюгідна розпуста, породжена облудною освіченістю та страшенною велелюдністю столиці. Той притулок, де чоловік святотатно придушив і насміявся з усього чистого й святого, що прикрашає життя, де жінка, ця окраса світу, вінець творіння, обернулася в якусь чудну, двозначну істоту, де вона разом з чистотою душі позбулася всього жіночого і огидно засвоїла собі звички й зухвалість чоловіка, і вже перестала бути тим тендітним, тим прекрасним і таким відмінним від нас створінням. Піскарьов оглядав її з ніг до голови здивованими очима, немовби ще бажаючи впевнитися, чи та це, яка так причарувала і звабила його на Невському проспекті. Але вона стояла проти нього така ж гарна; волосся її було таке ж прекрасне, очі її здавалися все ще небесними. Вона була свіжа; їй було тільки сімнадцять літ; видно було, що ще недавно спостигла її жахлива розпуста; вона ще не сміла діткнутися її щік, вони були свіжі й легко відтінені тонким рум’янцем — вона була прекрасна.