— Я ждав тебе, сину мій, — сказав він, коли я підійшов під його благословення. — Перед тобою путь, якою віднині потече життя твоє. Путь твоя чиста, не збочуй з неї. Ти маєш талант; талант є найдорогоцінніший дар Бога — не занапасти його. Досліджуй, вивчай усе, що бачиш, підкори все пензлеві, але в усьому вмій знаходити внутрішню мисль і найбільше пильнуй збагнути високу тайну творіння. Блажен обранець, що опанував її. Нема для нього низького предмета в природі. У найменшому художник-творець так само великий, як і в великому; у погордженому у нього вже нема погордженого, бо прозирає невидимо крізь нього прекрасна душа Творця, і погорджене дістало вже високий вираз, бо пройшло крізь чистилище його душі. Натяк на Божественний, небесний Рай міститься для людини в мистецтві, і вже через одно те воно найвище од усього. І в скільки разів урочистий спокій вищий од усього хвилювання мирського, в стільки разів творення вище від руйнування; в скільки разів ангел самою лише чистою невинністю світлої душі своєї вищий від усіх незчисленних сил і гордих пристрастей сатани, в стільки разів вищий од усього, що є на світі, високий витвір мистецтва. Все принеси йому в жертву і полюби його всією пристрастю, не пристрастю, що дихає земною жадобою, а тихою небесною пристрастю; без неї не владна людина піднестися над землею і не може дати чудесних звуків заспокоєння. Бо ж для заспокоєння й примирення всіх сходить у світ високий витвір мистецтва. Він не може поселити нарікання в душі, а повнозвучною молитвою лине вічно до Бога. Але бувають хвилини, темні хвилини…
Він зупинився, і я помітив, що раптом спохмурніло світле лице його, немов на нього набігла якась раптова хмарка.
— Є одна подія в житті моєму, — сказав він. — Досі я не можу збагнути, чим був той дивний образ, з якого я написав портрет. Це було, справді, якесь диявольське явище. Я знаю, світ одкидає існування диявола, і тому не говоритиму про нього. Але скажу тільки, що я з відразою писав його, я не відчував у той час ніякої любові до своєї роботи. Силоміць хотів подолати себе і бездушно заглушивши все, бути вірним природі. Це не був твір мистецтва, і тому почуття, що обіймають усіх, хто дивиться на нього, суть уже бунтівничі почуття, тривожні почуття, не почуття художника, бо художник і в тривозі дихає спокоєм. Мені казали, що портрет цей ходить по руках і сіє болісні враження, породжуючи в художникові почуття заздрості, темної ненависті до брата, злісну жадобу чинити гоніння і гніт. Нехай боронить тебе Всевишній від цих пристрастей. Нема страшніших од них. Краще перетерпіти всю гіркоту всяких гонінь, аніж кинути проти будь-кого хоч єдину тінь гоніння. Бережи чистоту душі своєї. Хто носить у собі талант, тон чистіший од усіх повинен бути душею. Іншому проститься багато що, а йому не проститься. Людині, що вийшла з дому у світлій святковій одежі, досить тільки бути обризканій однією плямою грязі з-під колеса, і вже весь народ обступив її і вказує на неї пальцем, і говорить про її неохайність, тимчасом як той самий народ не помічає безлічі плям на інших прохожих, одягнених у буденну одежу. Бо на буденній одежі не помітні плями.
Він благословив мене і обняв. Ніколи в житті не був я так піднесено зворушений. Побожно, більше ніж з почуттям сина, припав я до грудей його і поцілував в розвіяне його срібне волосся. Сльоза блиснула в його очах.
— Вволи, сину мій, одну мою просьбу, — сказав він мені уже при самому розставанні. — Може, тобі трапиться побачити десь той портрет, що про нього я говорив тобі. Ти його впізнаєш відразу по незвичайних очах і неприродному їх виразу — що б там не було, знищ його…
Подумайте самі, чи ж міг я не обіцяти клятвено вволити таку просьбу. Цілих п’ятнадцять років не доводилось мені зустріти нічого такого, що хоч би трохи схоже було на опис, зроблений моїм батьком, аж от раптом тепер, на аукціоні…