Рік 2000 квітня 43 числа.
Сьогоднішній день — є днем превеликого торжества! В Іспанії є король. Він знайшовся. Цей король я. Саме тільки сьогодні про це дізнався я. Правду кажучи, мене раптом наче блискавка осіяла. Я не розумію, як я міг думати та уявляти собі, що я титулярний радник. Як могла мені спасти на думку така нісенітниця? Ще добре, що ніхто не догадався тоді засадити мене до божевільні. Тепер мені все зрозуміло. Тепер я бачу все, мов на долоні. А раніше, я не розумію, раніше все передо мною було немов туманом повите. І все це буває, думаю, від того, що люди уявляють собі, нібито мозок людський міститься в голові; зовсім ні: його приносить вітер від Каспійського моря. Спершу я об’явив Маврі, хто я. Коли вона почула, що перед нею іспанський король, то сплеснула в долоні й трохи не померла від ляку. Вона, дурна, ще ніколи не бачила іспанського короля. Я, одначе, намагався її заспокоїти і милостивими словами намагався їй довести ласкаву прихильність, сказавши, що я зовсім не гніваюсь за те, що вона мені іноді погано чистила чоботи. Це ж простий люд.
З ними не можна говорити про високі матерії. Вона злякалася тому, що певна, ніби всі королі в Іспанії схожі на Філіппа II[134]. Але я розтлумачив їй, що між мною та Філіппом немає ніякої подібності і що в мене немає жодного капуцина. До департаменту не ходив. Чорт з ним! Ні, голубчики, тепер не заманите мене; не переписуватиму я тепер паскудних паперів ваших!
Мартобря 86 числа. Поміж днем та ніччю.
Сьогодні приходив наш екзекутор з тим, щоб я йшов до департаменту, що вже більше, як три тижні, відколи я не ходжу на службу. Я для штуки пішов до департаменту. Начальник відділу думав, що я йому вклонюся й почну перепрошувати, але я глянув на нього байдуже, не надто гнівно і не надто прихильно, і сів на своє місце, ніби нікого не помічаючи. Я дивився на всю канцелярську наволоч і думав: «Що, якби ви знали, хто поміж вами сидить… Боже ти мій Господи! який би то ви гармидер зчинили, та й сам начальник відділу почав би мені так само кланятися в пояс, як він тепер кланяється перед директором». Передо мною поклали якісь там папери, щоб я зробив із них екстракт[135]. Та я й пальцем не доторкнувся. За кілька хвилин усе заметушилось. Сказали, що директор іде. Багато чиновників побігли наввипередки, щоб йому показатись. А я ні з місця. Коли він проходив нашим відділом, всі застебнули на ґудзики свої фраки; а я хоч би тобі що! Що мені директор? щоб я встав перед ним — ніколи! Який він директор? Він пробка, а не директор. Пробка, звичайна проста пробка, та й годі. Ота, що нею затикають пляшку! Мені найутішніше було, коли мені підсунули папір, щоб я підписав. Вони думали, що я напишу на листку з самого краєчку: столоначальник такий-то, коли б не так? а я на найчільнішому місці, де підписується директор департаменту, черконув: «Фердінанд VIII». Треба було бачити, яка побожна тиша запанувала; та я хитнув тільки рукою, сказавши: «Не треба ніяких знаків підданства!» — і вийшов. Звідти я пішов просто до директорової квартири. Його не було вдома. Лакей не хотів мене пустити, та я йому таке сказав, що в нього й руки опустились. Я пробрався просто до вбиральні. Вона сиділа перед дзеркалом, схопилася й відступила від мене. Я, однак, не сказав їй, що я іспанський король, я сказав тільки, що її чекає таке щастя, якого вона собі й уявити не може, і що, незважаючи на підступи ворогів, ми будемо в парі. Я більше нічого не хотів казати, і вийшов. О, це зрадлива істота — жіноцтво! Я тепер тільки збагнув, що таке жінка. До цього часу ніхто ще не дізнався, в кого вона закохана: я перший відкрив це. Жінка закохана в чорта. Так, без жартів. Фізики пишуть дурниці, що вона і се й те — вона любить самого тільки чорта. Он бачите, з ложі першого ярусу вона наводить лорнет. Ви думаєте, що вона дивиться на того товстуна із звіздою? зовсім ні, вона дивиться на чорта, що стоїть у нього за плечима. Он він заховався до нього у звізду. Он він киває звідти до неї пальцем! І вона піде за нього. Піде. А ці всі, чиновні батьки їхні, оці всі, що упадають на всі боки та лізуть до двору, і говорять, що вони патріоти, і те і се: оренди, оренди хочуть ці патріоти![136] Матір, батька, Бога продадуть за гроші, честолюбці, христопродавці! Все це честолюбство, і честолюбство від того, що під язичком робиться маленький пухирець, а в ньому невеличкий хробачок, так як голівка у булавці завбільшки, а виробляє це якийсь цирульник, що живе на Гороховій. Я не пам’ятаю, як його звати. Але головна пружина всього цього турецький султан, який підкуповує цирульника і хоче привернути увесь світ до магометанства. Уже, кажуть, у Франції більша частина люду визнає Магометову віру.
136
*