В німецьких містах дещо вразив його чудний склад тіла німців, позбавлений стрункої гармонії краси, чуття якої зароджено вже в грудях італійця; німецька мова теж вразила неприємно його музикальний слух. Але перед ним був уже французький кордон, серце його здригнулося. Пурхливі звуки європейської модної мови пестливо поцілували слух його. Він з таємним задоволенням ловив легкий шелест їх, що вже в Італії здавався йому чимсь піднесеним, очищеним від усіх гарячкових рухів, якими супроводяться сильні мови південних народів, що не вміють стримувати себе. Ще більше враження справив на нього особливий рід жінок — легких, пурхливих. Його вразила ця ефірна істота з ледве визначеними легкими формами, з маленькою ніжкою, з тоненьким легким станом, з відповідним вогнем у поглядах і легкими словами, які майже не вимовлялися. Він ждав з нетерпінням Парижа, населяв його баштами, палацами, склав собі по-своєму образ його і з сердечним трепетом побачив, нарешті, близькі ознаки столиці: наклеєні афіші, велетенські літери, збільшене число диліжансів, омнібуси… нарешті, понеслися будинки передмістя. І ось він у Парижі, незв’язно обійнятий його дивовижною зовнішністю, вражений рухом, блиском вулиць, безладдям дахів, гущиною труб, безархітектурними згуртованими масами будинків, тісно обліплених магазинами, бридкістю голих непритулених бокових стін, незчисленною змішаною юрмою золотих літер, які лізли на стіни, на вікна, на дахи і навіть на димарі, світлою прозорістю нижніх поверхів, що були тільки з самих дзеркальних стекол. Ось він, Париж, це постійне, хвилююче жерло, водограй, що мече іскри новин, просвіти, мод, вишуканого смаку і дрібних, але сильних законів, від яких не владні відірватися й самі осудники їх, велика виставка всього, що створює майстерство, мистецтво та всякий талант, захований у невидних кутках Європи, трепет і улюблена мрія двадцятилітньої людини, розмін і ярмарок Європи! Як приголомшений, не в силі зібрати себе, пішов він по вулицях, що пересипалися всяким народом і були покреслені коліями рухливих омнібусів, вражаючись то виглядом кафе, яке виблискувало небаченим царським обладнанням, то знаменитими критими переходами, де оглушав його глухий шум декількох тисяч шумливих кроків суцільного, рухливого натовпу, який весь майже складався з молодих людей, і де осліплював його тремтливий блиск магазинів, осяюваних світлом, що падало крізь скляну стелю в галерею; то зупиняючись перед афішами, які мільйонами рябіли і впадали в очі, кричачи про двадцять чотири щоденні вистави та про безліч усяких музикальних концертів; то розгубившись, нарешті, зовсім, коли вся ця чарівна купа спалахнула ввечері при чарівному освітленні газу — всі будинки раптом стали прозорими, сильно засяявши знизу; вікна й стекла в магазинах, здавалося, зникли, пропали цілком, і все, що лежало всередині їх, залишилося просто серед вулиці безохоронно, виблискуючи й відбиваючись в заглибленні дзеркалами. «Ма quest'é una cosa divina!»[166] — повторював жвавий італієць.