Поки він збігав додому, поки встиг переодягтися, вже тільки півтори години залишалося до Ave Maria[204]. З Корсо поверталися порожні карети: ті, що сиділи в них, перебралися на балкони дивитися звідти на натовп, який не переставав рухатися, чекаючи кінного бігу. При повороті на Корсо зустрів він воза, повного чоловіків у куртках та сяючих жінок з квітковими вінками на головах, з бубнами й тимпанами в руках. Віз, здавалося, весело повертався додому, з боків він був прикрашений гірляндами, спиці й обіддя коліс обвиті зеленим гіллям. Серце його похололо, коли він побачив, що серед жінок сиділа в ньому красуня, яка вразила його. Виблискуючим сміхом осявалося її обличчя. Віз швидко промчав під вигуки і пісні. Першим ділом його було бігти вслід за ним, але дорогу перегородив йому величезний поїзд музикантів: на шести колесах везли страховинної величини скрипку. Один чоловік сидів верхи на підставці, другий, ідучи збоку неї, водив величезним смичком по чотирьох канатах, натягнутих на неї замість струн. Скрипка, напевно, коштувала великих трудів, витрат і часу. Попереду йшов велетенський барабан. Юрба народу й хлопчаків тісно сунула вслід за музикальним поїздом і похід замикав відомий у Римі своєю огрядністю піцикароло, несучи клістирну трубку заввишки як дзвіниця. Коли вулиця очистилася від поїзда, князь побачив, що бігти за возом безглуздо й пізно, та й до того ж невідомо, якими дорогами понісся він. Він не міг, проте, відмовитися від думки шукати її. В уяві його пурхав цей сяючий сміх і відкриті уста з чудовими рядами зубів. «Це сяйво блискавки, а не жінка, — повторював він собі, і в той же час з гордістю додавав: — Вона римлянка. Така могла родитися тільки в Римі. Я повинен неодмінно її побачити. Я хочу бачити її не з тим, щоб любити її, ні, я хотів би тільки дивитися на неї, дивитися на неї всю, дивитись на її очі, дивитись на її руки, на її пальці, на блискуче волосся. Не цілувати її, хотів би тільки дивитися на неї. І що ж? Адже це так повинно бути, це в законі природи; вона не має права сховати й занести красу свою. Повну красу дано для того в світ, щоб кожний її побачив, щоб ідею про неї зберігав назавжди в своєму серці. Коли б вона була просто прекрасна, а не така найвища довершеність, вона б мала право належати одному, її міг би він віднести в пустелю, сховати від світу. Але краса повна мусить бути бачена всіма. Хіба розкішний храм будує архітектор у тісному завулкові? Ні, він ставить його на відкритій площі, щоб людина з усіх боків могла оглянути його й подивуватися з нього. Хіба для того засвічений світильник, сказав Божественний Учитель, щоб ховати його й ставити під стіл? Ні, світильник засвічений для того, щоб стояти на столі, щоб усім було видно, щоб усі рухалися при його світлі. Ні, я повинен її бачити неодмінно». Так міркував князь, і потім довго передумував і перебирав усі засоби, як досягнути цього, — нарешті, як здавалося, зупинився на одному й попростував тут же, нітрохи не гаючись, в одну з тих віддалених вулиць, яких багато в Римі, де нема навіть кардинальського палацу з виставленими розмальованими гербами на дерев’яних овальних щитах, де видно номер над кожним вікном і дверима тісного домика, де йде горбом вигнута мостова, куди з іноземців заглядає тільки хіба пройдисвіт німецький художник з похідним стільцем і фарбами, та козел, що відстав від череди, яка пройшла, й зупинився подивитися з зачудованням, що за вулиця, ним ніколи не бачена. Тут лунають дзвінкі голоси римлянок: з усіх боків, із усіх вікон чути розмови й переговори. Тут всі відверті, і прохожий може досконально знати всі хатні таємниці; навіть мати з дочкою розмовляють не інакше між собою, як висунувши обидві свої голови на вулицю; тут чоловіків не видно зовсім. Ледве тільки блисне ранок, уже відчиняє вікно й висовується сьора Сусанна, потім з іншого вікна показується сьора Нанна. Потім вилізає сьора Лучія, розчісуючи гребенем косу; нарешті, сьора Чечілія висовує руку з вікна, щоб дістати на протягнутій вірьовці білизну, яка тут же й карається за те, що довго не давала дістати себе, карається жужманням, киданням на підлогу й словами: «Che bestia!»
204
*