[205]. Тут усе жваве, все кипить: летить із вікна черевик з ноги в пустуна сина або в козла, який підійшов до корзцнки, де поставлено річну дитину, почав її нюхати і, нахиливши голову, готувався пояснити їй, що таке означають роги. Тут нічого не було невідомого, все відоме. Синьори все знали, чисто все: яку сьора Джюдіта купила хустку, в кого буде риба на обід, хто коханець у Барбаруччі, який капуцин краще сповідає. Зрідка тільки вставляє своє слово чоловік, стоячи звичайно на вулиці, спершись біля стіни, з коротенькою люлькою в зубах, і вважаючи за необхідне, почувши про капуцина, додати коротку фразу: «Всі шахраї», — після чого продовжував знову пускати під ніс собі дим. Сюди не заїжджала ніяка карета, крім хіба тільки одної двоколісної трясучки, запряженої мулом, що привіз хлібникові муку, та сонного осла, який ледве дотарганив перекидну корзину з броколями, незважаючи на спонукання хлопчаків, що попадали камінням у його нелоскотливі боки, Тут немає ніяких магазинів, крім крамнички, де продавався хліб і вірьовки із скляними бугелями, та темного вузенького кафе, що містилося в самому кутку вулиці, звідки видно було ботегу, який безперестанно виходив, розносячи синьорам кофе або шоколад на козячому молоці, у бляшаних маленьких кофейниках, відомий під ім’ям Аврори. Будинки тут належали двом, трьом, а іноді й чотирьом власникам, з яких один має тільки пожиттєве право, другий володіє одним поверхом і має право користуватися з нього прибутком тільки два роки, після чого, внаслідок заповіту, поверх повинен був перейти від нього до padre Vicenzo на 10 років, у якого, проте, хоче відтягати його якийсь родич колишньої фамілії, що живе в Фраскаті і вже завчасно затіяв процес. Були й такі власники, які володіли одним вікном в одному будинку, та іншими двома в другому будинку, та пополам з братом користувалися прибутком з вікна, за яке, зрештою, зовсім не платив несправний пожилець, — словом, предмет нескінченних позовів та утримання адвокатів і куріалів[206], що наповнювали Рим. Дами, про яких тільки-но було згадано, як першокласні, вшановані повними іменами, так і другорядні, що називалися зменшеними іменами, всі Тетти, Тутти, Нанни, — здебільшого нічим не займалися; вони були дружини: адвоката, дрібного урядовця, дрібного торговця, носильника, факіна[207], а найчастіше незайнятого громадянина, який умів тільки красиво драпіруватися у не дуже надійний плащ.