Перші дні Андрій Іванович побоювався за свою незалежність, щоб якось гість не зв’язав його, не утіснив якимись змінами в укладі життя і щоб не порушився порядок дня його, так вдало заведений; але побоювання були марні. Павло Іванович наш проявив надзвичайно гнучку здібність пристосовуватися до всього. Похвалив філософічну неквапливість господаря, сказавши, що вона обіцяє столітнє життя. Про самотність висловився вельми до речі, а саме, що вона живить великі думки в людині. Глянувши на бібліотеку і озвавшись похвально про книги взагалі, зауважив, що вони рятують від неробства людину. Проронив слів небагато, але значущих. У вчинках же своїх показав він себе так само тактовним. Вчасно з’являвся, вчасно виходив; не утрудняв господаря розпитами в години неговіркості його; із задоволенням грав з ним у шахмати, із задоволенням мовчав. Тимчасом як один пускав кучерявими хмарами дим із люльки, другий, не курячи люльки, придумував, одначе, відповідне до того заняття: виймав, приміром, з кишені срібну з черню табакерку і, вклавши її між двох пальців лівої руки, обертав її швидко пальцем правої, на зразок того, як земна сфера обертається навколо своєї осі, або ж так собі тарабанив по ній пальцем, з присвистом. Словом — не заважав господареві. «Я вперше бачу людину, з якою можна жити, — говорив сам собі Тентетников, — взагалі цього вміння у нас мало. Серед нас є досить людей і розумних, і освічених, і добрих, але людей постійно рівного характеру, людей, з якими можна було б прожити вік і не посваритися, — я не знаю, чи багато у нас можна знайти таких людей. Це перша людина, яку я бачу». Такої був думки Тентетников про свого гостя.
Чичиков, зі свого боку, був дуже радий, що оселився на час у такого мирного й тихого господаря. Циганське життя йому набридло. Відпочити, хоч місяць, у прекрасному селі, серед полів і в самому початку весни, корисно було навіть і в гемороїдальному відношенні.
Важко було знайти кращий куточок для спочинку. Весна, довго затримувана холодами, раптом почалася в усій красі своїй, і життя заграло всюди. Вже голубіли проліски, і по свіжому ізумруду першої зелені жовтіла кульбаба, лілово-рожевий анемон схиляв ніжну голівку. Рої мошкари і купи комах з’явилися на болотах; за ними навздогін бігав уже водяний павук; а за ними всяка птиця в сухий очерет злетілася звідусіль. І все збиралося ближче дивитися одне на одного. Раптом населилася земля, прокинулись ліси, луги. На селі почали водити танок. Гулянню був простір. Що вже яскравості в зелені! що вже свіжості в повітрі! що вже пташиного крику в садах! Рай, радість і веселощі всього! Село звучало й співало, наче на весіллі.
Чичиков ходив багато. Прогулянкам і гулянням був простір повсюди. То спрямовував прогулянку свою по рівній вершині височин, понад широкими долинами внизу, по яких всюди лишалися ще великі озера від повені, і островами темніли ще безлисті ліси; або ж заходив у гущавини, в лісові байраки, де товпилися густо дерева, обтяжені пташиними гніздами, вмістищами галасливого гайвороння, що перехресним літанням затемняло небо. По просохлій землі можна було пройтися до пристані, звідки з горохом, ячменем і пшеницею відчалювали перші судна, тимчасом як вода з оглушливим шумом мчала, щоб упасти на колесо млина, який починав працювати. Ходив [він] дивитись на перші весняні роботи, спостерігати, як свіжа рілля чорною смугою проходила по зелені, і сіяч, постукуючи рукою по ситу, яке висіло у нього на грудях, жменею розкидав насіння рівно, ні зернятка не передавши на той або другий бік.
Чичиков скрізь побував. Наговорився й погомонів і з прикажчиком, і з мужиком, і з мельником. Дізнався все, про все, і що, і як, і як господарство йде, і по скільки хліба продається, і скільки беруть навесні і восени мірчука за помол, і як звати кожного мужика, і хто кому рідня, і де купив корову, і чим годує свиню. Словом — усе. Дізнався й про те, скільки померло мужиків. Виявилось небагато. Як розумний чоловік, помітив він зразу, що незавидно йде господарство в Андрія Івановича. Скрізь занедбаність, недбальство, крадіж, немало і пияцтва. І думав собі: «Яка ж, одначе, скотина Тентетников! Такий маєток і так занедбати! Можна б мати п’ятдесят тисяч річного прибутку!»