Тільки неврожай та нещасний в самому…[240] вдержали багатьох поміщиків по селах. Зате чиновники, не терплячи неврожаю, розмахнулись; жінки їх, на лихо, теж. Начитавшись різних книг, розпущених останнім часом з метою прищепити всякі нові потреби людству, пройнялися жадобою незвичайною зазнати всіх нових насолод. Француз відкрив новий заклад — якийсь доти нечуваний в губернії воксал, з вечерею, начебто за надзвичайно дешеву ціну і половину на кредит. Цього було досить, щоб [не тільки] столоначальники, а навіть і всі канцелярські, в надії на майбутні хабарі з прохачів…[241] Зародилося бажання похвастатися один перед одним кіньми й кучерами. Ох, ця зустріч станів для веселощів!.. Незважаючи на паскудну погоду і сльоту, розкішні коляски пролітали сюди й туди. Звідки взялися вони, богзна, але в Петербурзі не підкачали б… Купці, прикажчики, спритно підіймаючи шляпи, запрошували бариш. Рідко де видно було бородачів у хутряних горлатних шапках. Все було європейського вигляду з голеними підборіддями, все змиршавіле [?] і з гнилими зубами.
— Будь ласка, будь ласка! Та ви тільки звольте зайти у крамницю! Пане, пане! — вигукували де-не-де хлопчаки.
Але вже на них з презирством дивилися познайомлені з Європою посередники; зрідка тільки з почуттям гідності промовляли: «Штакет», або: «Тут сукна зібер, клер і чорні».
— Є сукна брусничних кольорів з іскрою? — спитав Чичиков.
— Чудові сукна, — сказав купець, піднімаючи однією рукою картуз, а другою показуючи на крамницю.
Чичиков зайшов у крамницю. Вправно підняв [купець] дошку [у столі] і опинився по другий бік нього, спиною до товарів, що підносилися від низу до стелі, штука на штуці, і — обличчям до покупця. Спершись вправно обома руками і злегка похитуючись на них усім корпусом, промовив:
— Яких сукон бажаєте?
— З іскрою оливкових або пляшкових, що наближалися б, сказати, до брусники, — промовив Чичиков.
— Можу сказати, що матимете найпершого сорту, краще за яке тільки в освічених столицях можна знайти. Хлопче! подай сукно згори, що за 34-м номером. Та не те, братіку! Що ти вічно вище своєї сфери, наче пролетар який! Кидай його сюди. От сукенце! — І, розгорнувши його з другого кінця, купець підніс Чичикову до самого носа, так що той міг не тільки погладити рукою шовковистий лиск, а навіть і понюхати.
— Хороше, але це не те, — сказав Чичиков. — Я ж служив на митниці, так мені вищого сорту, яке є, і при тому більше зчервона, не до пляшки, а до брусники щоб наближалося.
— Розумію: ви істинно бажаєте такого кольору, який нині в моду входить. Є в мене сукно пречудової якості. Попереджаю, що високої ціни, але й високої добротності.
Європеєць поліз. Штука упала. Розгорнув він її з вправністю колишніх часів, навіть на час забувши, що він належить уже до пізнішого покоління, і підніс до світла, навіть вийшов з крамниці, і там його показав, примружившись до світла і сказавши: «Чудесний колір! Сукно наварінського диму з полум’ям».
Сукно сподобалось; про ціну умовились, хоча вона й «з прифіксом»[242], як твердив купець. Тут пророблено було вправне дертя обома руками. Загорнено його було в папір, по-російськи, з швидкістю неймовірною. Пакунок завертівся під легкою шворкою, що охопила його животрепетним вузлом. Ножиці перерізали шворку, і все було вже в колясці. Купець підіймав картуз. Підіймаючий картуз має [?] причину: він вийняв з кишені гроші.
— Покажіть чорного сукна, — почувся голос.
«От, чорт забери, Хлобуєв», — сказав сам собі Чичиков і повернувся спиною, щоб не бачити його, вважаючи за нерозсудливе з свого боку заводити з ним будь-які розмови з приводу спадщини. Але він уже його побачив.
— Що це, справді, Павле Івановичу, чи не навмисне тікаєте від мене? Я вас ніде не можу знайти, а справа ж такого [роду], що нам треба серйозно переговорити.