Князь задумався. В цей час увійшов молодий чиновник і шанобливо спинився з портфелем. Клопоти, труд відбилися на його молодому і ще свіжому обличчі. Видно було, що він недарма служив для особливих доручень. Це був один з числа тих небагатьох, які займалися діловодством con amore. Не згоряючи ні честолюбністю, ні бажанням прибутків, ні наслідуванням інших, він працював тільки тому, що був переконаний, що йому треба бути тут, а не на іншому місці, що для цього дане йому життя. Стежити, розкласти на частини і, піймавши всі нитки найзаплутанішої справи, роз’яснити її, — це була його справа. І праця, і старання, і безсонні ночі винагороджувалися йому щедро, коли справа нарешті починала перед ним вияснятися, сховані причини виявлятися, і він почував, що може переказати її всю кількома словами, чітко і ясно, так що кожному буде очевидно й зрозуміло. Можна сказати, що не так радів учень, коли перед ним розкривалась яка[-небудь] найтрудніша фраза і вияснювався справжній зміст думки великого письменника, як радів він, коли перед ним розплутувалась найзаплутаніша справа. Зате…[248]
………………………………………………………
…[249] хлібом в місцях, де голод: я цю частину краще знаю, ніж чиновники: з’ясую особисто, що кому треба. Та коли дозволите, ваша світлість, я поговорю і з розкольниками. Вони з нашим братом, з простою людиною, охочіше розбалакаються. То, Бог відає, може, допоможу уладнати з ними миролюбно. А чиновники не впораються: зав’яжеться про це листування, та до того ж вони так уже заплутались у паперах, що вже й діла з-за них не бачать. А грошей від вас я не візьму, бо, їй-богу, соромно в такий час думати про свою вигоду, коли вмирають з голоду. У мене є в запасі готовий хліб; я й тепер ще послав у Сибір, і на те літо знову підвезуть.
— Вам може тільки сам Бог віддячити за таку службу, Афанасію Васильовичу. А я вам не скажу й слова, бо, — ви самі можете почувати, — всяке слово тут безсиле. Але дозвольте мені одне сказати з приводу тієї просьби. Скажіть самі: чи маю я право лишити це діло без уваги і чи справедливо, чи чесно з мого боку буде простити мерзотників?
— Ваша світлість, їй-богу, так не можна назвати, тим більше, що з [них] є чимало вельми достойних. Скрутне становище людини, ваша світлість, дуже, дуже скрутне. Буває так, що, здається, кругом винна людина; а як придивишся — навіть і не вона.
— Але що скажуть вони самі, коли залишу? Адже є з них, які після цього ще більше носа задеруть і навіть говоритимуть, що вони налякали. Вони перші не поважатимуть…
— Ваша світлість, дозвольте мені вам подати свою думку: зберіть їх усіх, дайте їм зрозуміти, що вам усе відомо, і змалюйте їм ваше власне становище точно таким способом, як ви його зволили змалювати зараз передо мною, і спитайте в них поради: що [б] кожен з них зробив на вашому місці?
— Та ви думаєте, їм будуть доступні почуття благородніші, ніж капостити і наживатися? Повірте, вони з мене посміються.
— Не думаю, ваша світлість. У [руської] людини, навіть і в тієї, яка гірша від інших, все-таки почуття справедливе. Хіба що жид якийсь, а не росіянин… Ні, ваша світлість, вам нічого ховатися. Скажіть точно так, як зволили передо [мною.] Адже вони вас ганять, як людину шанолюбну, горду, що й чути нічого не хоче, впевнену в собі, то хай же побачать все, як воно є. Що ж вам? Адже ваше діло справедливе. Скажіть їм так, немовби ви не перед ними, а перед самим Богом принесли свою сповідь.
— Афанасію Васильовичу, — сказав князь замислено, — я про це подумаю, а поки що дякую вам за пораду.
— А Чичикова, ваша світлість, звеліть відпустити.
— Скажіть цьому Чичикову, щоб він забирався звідси якомога швидше, і чим далі, тим краще. Саме його я вже б ніколи не простив.
Муразов уклонився і прямо від князя подався до Чичикова. Він застав Чичикова уже в доброму настрої, дуже спокійно Чичиков порався з досить пристойним обідом, який був йому принесений у фаянсових судках з якоїсь вельми пристойної кухні. З перших фраз розмови старик помітив зразу, що Чичиков уже встиг переговорити з деяким із чиновників-казусників. Він навіть зрозумів, що сюди втрутилась невидима участь знавця-юрисконсульта.