Панас Мирний у листі до Михайла Коцюбинського від 25 грудня 1902 р. висловив думку, що «…Гоголь хоч і мистець чужої мови, оже по духу і природі рідний нам; його навіть невмирущі типи з “Мертвих душ” — це зразки з наших панів, а не кацапських. Візьмімо, наприклад, його Плюшкіна і Іудушку Щедріна — се ягоди одного поля; оже Плюшкін зовсім наш, а Іудушка — з кацапського краю. Що не кажіть, а Гоголь душею й натурою наш» (Мирний П. Твори: В 5 т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1955. — Т. 5.-С. 410).
А вже у 1899 р. В. Стефаник, роздумуючи про національну інтелігенцію і поетів, занотував: «Наша інтелігенція цілком слушно не може прихилити до себе поетів. Може довго чекати на свого поета, але то, відай, буде Гоголь, а його твір — будуть “Мертві душі”?» (Стефаник В. Поети і інтелігенція // Стефаник В. Повне зібр. творів: У 3 т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1952. — Т. 2. — С. 82).
Ці судження письменників закладали основи інтерпретаційних ідей українського літературознавства.
6 жовтня 1843 р. Гоголь доручив С. Шевирьову приступити до другого видання «Мертвих душ», причому відмовився від будь-яких змін у поемі. «Поправок не потрібно, — писав він, — окрім хіба в мові, що ти можеш зробити краще за мене. Якщо я ж тепер до чого-небудь доторкнуся, то багато чого не залишиться на місці і забере це не мало часу. Поправки мають бути зроблені тільки тоді, коли я буду розумніший» (XII, 224).
У зв’язку з настроями Гоголя, викликаними реакцією публіки на «Вибрані місця», поправки дійсно відкладалися, а текст доповнився передмовою — зверненням до читачів, у якому автор визнавав недоліки книги: «У книзі цій багато що описано невірно, не так, як є і як насправді діється у російській землі, тому що я не міг запізнати всього, замало життя людини на те, щоб пізнати одному і соту долю того, що діється у нашій землі» (VI, 587), і просив читачів висловлювати свої зауваження, обіцяючи врахувати їх із вдячністю. Напередодні виходу «Вибраних місць» Гоголь намагається розширити читацьку аудиторію і, отримавши велику інформацію, скорегувати задум другого тому.
Гоголь говорить про тісний зв’язок його поеми з «Вибраними місцями» і навіть у листі до Шевирьова від 20 січня 1847 р. намагається призупинити продаж книги, яка вийшла у 1846 р., поки не вийдуть «Вибрані місця». У «Чотирьох листах до різних осіб з приводу “Мертвих душ”» Гоголь писав: «Перша частина, попри всю свою недосконалість, головне діло зробила: вона поселила у всіх огиду від моїх героїв і від їх нікчемності; вона рознесла деяку мені потрібну тугу від самих себе. Поки для мене цього досить… Ще вся книга не більш як недоносок; але дух її рознісся вже від неї незримо, і сама її рання поява може бути корисна мені тим, що спонукає моїх читачів зазначити всі промахи щодо суспільних і приватних порядків усередині Росії…» (VIII, 295). Викладаючи у «Вибраних місцях» позитивну програму перетворень, Гоголь намагався пригасити критичний пафос першої частини поеми. Однак переробка так і не відбулася і перший том поеми за життя Гоголя більше не перевидавали.
Прижиттєві видання першого тому «Мертвих душ» (1842, 1846) вийшли зі значними цензурними правками та помилками. Уперше текст «Мертвих душ» з рукописами вивірили М. Тихонравов і В. Шенрок, готуючи десяте видання творів Гоголя. Тоді були внесені виправлення в канонічний текст і опубліковані чорнові варіанти першого тому поеми.
Публікація першого тому поеми викликала жвавий інтерес сучасників, які з нетерпінням чекали виходу обіцяних Гоголем наступних частин. У листі до П. Плетньова від 17 березня 1842 р. Гоголь так оцінює свій майбутній твір: «Він важливий і великий, і ви не судіть про нього з тієї частини, яка готується тепер з’явитися на світ… Це не більше як тільки ґанок до того палацу, який у мені будується» (XII, 46).