Після таких сильних переконань Чичиков майже вже не сумнівався, що стара нарешті подасться.
— Далебі, — відповіла поміщиця, — таке вже моє вдовине недосвідчене діло! Краще ж я трошки перечасую, може, наїдуть купці, то й прицінюся.
— Сором, сором, матінко, просто сором! Ну, що ж це ви кажете, подумайте самі! Хто ж їх купуватиме? Ну, який ужиток він може з них зробити?
— А може, в господарстві як-небудь при нагоді знадобляться, — відказала стара, та й кінчила мови, відкрила рот і дивилась на нього майже зі страхом, бажаючи знати, що він на це скаже.
— Мертві в господарстві! Ну й утяли! Горобців хіба лякати ночами на вашому городі, чи що?
— Хрест святий з нами! Які страхи ти говориш! — промовила стара, перехрестившись.
— Куди ж іще хотіли ви їх приладнати? А втім, кості й могили — все вам залишається: передача тільки на папері. Ну, то що ж? Як же? Відповідайте принаймні.
Стара знову замислилась.
— Про що ж ви думаєте, Настасіє Петрівно?
— Далебі, ніяк не доберу, як мені бути: краще я вам прядиво продам.
— Та що ж прядиво? Даруйте, я вас прошу зовсім про інше, а ви мені прядиво тичете. Прядиво — прядивом, другим разом приїду, заберу й прядиво. То як же, Настасіє Петрівно?
— Їй-богу, товар такий чудний, зовсім небувалий.
Тут уже Чичикову терпець урвався до краю, він грюкнув спересердя стільцем об підлогу й позичив їй чорта.
Чорта поміщиця злякалася страшенно.
— Ох, не згадуй його, Бог з ним! — скрикнула вона, вся збліднувши. — Ще позавчора всю ніч мені снився окаянний. Надумала на ніч на карти поворожити після молитви, та, видно, за кару Бог і наслав його. Такий гидкий привидівся, а роги довші, як у вола.
— Дивуюсь, як вони вам десятками не сняться. З самої тільки людяності християнської хотів: бачу — бідна вдова побивається, терпить злидні… Та западись і згинь воно з усім вашим селом!..
— Ах, якої ти лайки затинаєш! — сказала стара, дивлячись на нього зі страхом.
— Та не добереш слів з вами! Справді, ніби якась, щоб не сказати лихого слова, дворняжка, що лежить на сіні: і сам не гам, і другому не дам. Я хотів був закупляти у вас господарські продукти різні, бо я й казенні підряди теж веду… — Тут він прибріхнув, хоч і побіжно і без усякого дальшого намислу, але несподівано вдало. Казенні підряди подіяли дуже на Настасію Петрівну; принаймні вона промовила вже майже прохальним голосом:
— Та чого ж ти розсердився так гаряче? Коли б знаття, що ти такий сердитий, та я б зовсім тобі не перечила.
— Є за що сердитись! Справа яйця виїденого не варта, а я буду через неї сердитись!
— Ну, то нехай, я ладна віддати й за п’ятнадцять асигнаціями! Тільки гляди, батечку, щодо підрядів: якщо трапиться борошна брати житнього, чи гречаного, чи крупи, або худоби різаної, так уже, будь ласка, не покривдь мене.
— Ні, матінко, не покривджу, — казав він, а тим часом обтирав рукою піт, що рясно котився по обличчю його. Він розпитав її, чи не має вона в місті якого повіреного або знайомого, якого могла б уповноважити на укладання купчої і всього що слід.
— А як же! Протопопа, отця Кирила, син служить у палаті, — сказала Коробочка.
Чичиков попросив її написати до нього вірчого листа і, щоб звільнити від зайвого клопоту, сам навіть узявся його скласти.
«Добре б було, — подумала тим часом сама собі Коробочка, — якби він забирав у мене в казну борошно й худобу. Треба його задобрити: тісто з учорашнього вечора ще зосталось, так піти сказати Фетіньї, щоб напекла млинців. Добре б також запекти пирога прісного з яйцем: у мене його добре запікають, та й часу забирає небагато». Хазяйка вийшла за тим, щоб виконати думку про запікання пирога і, певне, поповнити її ще й іншими утворами домашньої пекарні й готування; а Чичиков вийшов до вітальні, де провів ніч, за тим щоб дістати потрібні папери зі своєї шкатулки. У вітальні давно вже було все прибрано, пишні перини винесено геть, перед канапою стояв накритий стіл. Поставивши на нього шкатулку, він дещо спочив, бо почував, що був увесь у поті, як у річці: все, що було на ньому, починаючи від сорочки до панчіх, усе було мокре. «Бач, уморила як, проклята баба!» — сказав він, трохи передихнувши, і відімкнув шкатулку. Автор певен, що є читачі такі цікаві, які побажають навіть дізнатись про план і внутрішнє розташування шкатулки. Що ж, чому й не задовольнити? Ось воно, внутрішнє розташування: у самій середині мильниця, за мильницею шість-сім вузеньких перегородок для бритв, потім квадратні, закутки для пісочниці[49] й чорнильниці з видовбаним між ними човником для пер, сургучів і всього, що довше; потім усякі перегородки з покришечками й без покришечок для того, що коротше, наповнені білетами візитними, похоронними, театральними й іншими, складеними на спомин. Уся верхня скринька з усіма перегородками виймалася, і під нею був простір, зайнятий паками паперів на цілий аркуш; потім була маленька потайна шухляда для грошей; яка висувалась непомітно з боку шкатулки. Її завжди так похапливо висував і засував ту ж мить хазяїн, що напевне не можна сказати, скільки було там грошей. Чичиков тут же взявся до роботи і, застругавши перо[50], почав писати. В цей час увійшла хазяйка.
49
*
50
*