Він увічливо вклонився Чичикову, на що останній відповів тим самим. Протягом кількох хвилин вони б, мабуть, розмовились і добре познайомилися між собою, бо вже початок був зроблений і обидва майже в один і той самий час висловили задоволення, що курява на шляху цілком прибита вчорашнім дощем і тепер їхати прохолодно і приємно, — як увійшов чорнявий його товариш, скинувши з голови на стіл картуз свій, по-молодецькому розкошлавши рукою своє чорне густе волосся. Це був середнього зросту, дуже непогано збудований молодець, з повними рум’яними щоками, з білими, як сніг, зубами і чорними, як смола, бакенбардами. Свіжий він був, як кров з молоком; здоров’я, здавалось, так і пирскало йому з обличчя.
— Те, те, те! — скрикнув він раптом і розставив обидві руки, побачивши Чичикова. — Яким вітром?
Чичиков пізнав Ноздрьова, того самого, з яким він разом обідав у прокурора і який з ним за кілька хвилин зійшовся на таку коротку стопу, що почав уже говорити «ти», хоч він зі свого боку не дав на те ніякого приводу.
— Куди їздив? — казав Ноздрьов і, не діждавшись відповіді, провадив: — А я, брат, з ярмарку. Вітай: програвся до щенту! Чи віриш, ніколи в житті ще так не програвався! Я ж обивательськими[63] приїхав! Ось подивись навмисне у вікно! — Тут він пригнув сам голову Чичикова, так що той трохи вдарився нею об раму. — Бачиш, яка погань? Насилу дотягли, прокляті; я вже переліз от на його бричку. — Кажучи це, Ноздрьов показав пальцем на свого товариша. — А ви ще не знайомі? Зять мій, Міжуєв! Ми з ним цілий ранок говорили про тебе. «Ну, гляди, кажу, коли ми не зустрінемо Чичикова». Ну, брат, коли б ти знав, як я програвся! Віриш, не тільки вбухав чотирьох рисаків — усе спустив. На мені ж ні ланцюжка, ні годинника… — Чичиков глянув і побачив дійсно, що на ньому не було ні ланцюжка, ні годинника. Йому навіть здавалось, що й один бакенбард був у нього менший і не такий густий, як другий. — А було б у мене тільки двадцять карбованців у кишені, — казав далі Ноздрьов, — саме двадцять, не більше, я відіграв би все, тобто, крім того, що відіграв би, от як чесна людина, тридцять тисяч зараз поклав би в гаман.
— Але ж ти й тоді так казав, — відповів білявий, — а коли я тобі дав п’ятдесят карбованців, ту ж мить просадив їх.
— І не просадив би! Їй-богу, не просадив би! Не зроби я сам дурницю, далебі, не просадив би. Не загни я після пароле[64] на проклятій сімці качку[65], я б міг зірвати весь банк.
— Але ж не зірвав, — сказав білявий.
— Не зірвав, бо загнув качку невчасно. А ти думаєш, майор твій добре грає?
— Добре чи не добре, але ж тебе обіграв.
— Велика штука! — сказав Ноздрьов, — так і я його обіграю. Ні, от хай спробує він грати дублетом[66] так отоді я подивлюсь, я подивлюсь тоді, який з нього гравець!.. Зате, брат Чичиков, як погуляли ми перші дні! Правда, ярмарок був навдивовижу. Самі купці кажуть, що ніколи не було такого з’їзду. У мене все, що тільки привезли з села, продали за найвигіднішу ціну. Ех, братику, як гульнули! Тепер навіть, як згадаєш… чорт візьми! тобто яка шкода, що тебе не було! Уяви, що за три верстви від міста стояв драгунський полк. Так віриш, що офіцери, скільки їх не було, сорок чоловік самих офіцерів було в місті… Як почали ми, братику, пити… Штабс-ротмістр Поцелуєв… такий бравий! вуса, братику, отакі! Бордо[67] називає просто бурдашкою: «Принеси-но, брат, каже, бурдашки!» Поручник Кувшинников… Ах, братику, яка приємна людина! От уже, можна сказати, по всій формі гультяй. Ми все були з ним укупі. Якого вина продав нам Пономарьов! Треба тобі знати, що він мошенник і в його крамниці нічого не можна брати; до вина домішує всяку погань: сандалу, паленого корку і навіть бузиною, мерзотник, затирає; але зате, коли витягне з далекої кімнатки, яка зветься в нього особливою, яку-небудь пляшечку, ну, просто, брат, опинишся в емпіреях[68]. Шампанське в нас було таке… що перед ним губернаторське? просто квас. Уяви, не кліко[69], а якесь кліко матрадура; це означає — подвійне кліко. І ще дістав одну пляшечку французького під назвою: бонбон. Запах? — розетка і все що хочеш. Ну вже й гульнули!.. Після нас приїхав якийсь князь, послав до крамниці по шампанське, немає жодної пляшки по всьому місту, все офіцери випили. Віриш, я сам за обідом випив сімнадцять пляшок шампанського!
66
*