Всі лише дивувалися, як я можу вимагати таких нікчемних дрібниць, тоді як маю таку уяву, котра може сама творити. Але уява моя досі не обдарувала мене жодним видатним характером і не створила жодної такої речі, котру де-небудь не спостеріг би мій погляд у дійсності. Я вмістив у книжці моїй «Листування з друзями» кілька листів до поміщиків та різних посадових осіб (з них більша частина не надрукована) далебі не на те, щоб зі мною безумовно погодилися, але щоби спростували мене наведенням анекдотичних фактів. Заперечення такого роду від людей практичних і досвідчених для мене важливі тим, що становлять мене ближче до справи, розкриваючи мені глибше середину Росії. Але замість справ, цікавих для кожної російської людини, і наших російських питань, зайнялися моєю власного особою і списали цілі аркуші про те, чи маю я право втручатися в подібні справи. Я зробив у той же час відозву до всіх читачів «Мертвих душ» — відозву дещо непристойну і не надто доладну. Я був цілком свідомий того, що з неї багато хто покепкує; але я був готовий витримати будь-яке осміяння, аби лише домогтися свого. Я гадав, що, можливо, хоч п’ятеро, шестеро людей схочуть виконати моє прохання так, як я бажав. Я не вимагав власне поправок на «Мертві душі»: мені хотілося, під цим приводом, добути приватних записок, спогадів про ті характери й особистості, з якими довелося кому зустрітися в житті, зображення тих випадків, де пахне Руссю. Знаючи, що у всіх нас є якісь лінощі на підйом, на роботу, внаслідок яких майже кожному з нас важко що-небудь діставати зі своєї пам’яті, я гадав, що читання «Мертвих душ» може розворушити, особливо якщо і олівець і папір будуть при цьому напохваті. Я виставив свою адресу і просив надіслати мені в листі лише тих, котрі не схотіли би друкувати, але загалом я вважав значно кориснішим зробити їх загальновідомими. Мені здавалося навіть необхідним і в теперішній час це поширення відомостей про Росію за допомогою живих фактів, тому що в цей час, який недарма називають перехідним, майже в кожної людини, на всіх теренах, помітне прагнення перетворювати, поправляти, виправляти і взагалі квапитися засобами проти всякого зла. Я гадав, що тепер більше, ніж будь-коли, потрібно нам виявити назовні все, що тільки є всередині Росії, щоби ми відчули, з якої сили різнорідних начал складається наш ґрунт, на котрому ми всі прагнемо сіяти, і краще би розгледілися перше, ніж вимовляти щось так рішуче,, як нині всі вимовляють. Я мав потаємну надію, що читання «Мерт<вих> душ» наведе декого на думку писати свої власні записки, що багато хто відчує навіть деяке звернення на самих себе, тому що й у самому авторові в той час, коли були писані «Мертві душі», сталося деяке звернення на самого себе. Я думав, що той, хто вже перебуває на схилі днів своїх і бентежиться думкою, що життя його спливло без користі і що він зробив мало для добра землі своєї, відчує дужче, що вірним і живим зображенням людей, характерів і випадків свого часу він може познайомити з Руссю людей молодих, що починають діяти, і таким чином більш ніж винагородить прекрасно за свою недіяльність. Молодий же, той, хто вступає ще на кін, хто ще ні до чого не охолов і тому має жвавість погляду, кого цікавить усе, може зобразити добу сучасну, як вона уявляється молодим очам юнака.