Хоч який бурхливий нинішній час, хоч як бунтуються й хвилюються довкола уми, хоч як бентежить тебе власний твій розум, але можна залишитися серед усього цього в тиші, якщо з тим саме візьмеш своє місце, аби на ньому виконати обов’язок таким чином, щоб не соромно було дати й за який даси відповідь небу. Хоч би як було, але життя для нас уже не загадка. Воно було тоді загадка, коли найрозумніші з людей, <від> мислителів до поетів, над ним замислювалися і приходили лише до свідомості, що не знають, що таке життя. Але коли один з усіх найрозумніший сказав твердо, не вагаючись жодним сумнівом, що він знає, що таке життя, коли цей один визнаний усіма за найвидатнішу людину з усіх, що досі були, навіть і тими, що не визнають у ньому божественності, тоді слід повірити йому на слово, навіть і в такому випадку, якби він <був> просто людина. Отже, питання вирішене: що таке життя.
Цього замало. Нам даний найповніший закон усіх дій наших, той закон, котрий не в змозі обмежити чи зупинити жодна влада, котрий можна занести навіть до тюремних мурів, але котрий, одначе, не можна виконувати в повітрі: потрібно для того стояти хоч на якомусь земному ґрунті. Перебуваючи на посаді й на місці, все-таки йдеш дорогою; не маючи певного місця й посади, йдеш через чагарники та яри, як попало, хоч мета й та сама. Дорогою йти легше, аніж без дороги. Якщо поглянеш на місце й посаду як на засіб досягнення не мети земної, а мети небесної, задля спасіння своєї душі, — побачиш, що закон, даний Христом, даний неначе для тебе самого, <неначе> спрямований особисто до тебе самого, для того, аби ясно показати тобі, як бути на своєму місці у взятій тобою посаді. Християнинові мовлено ясно, як йому бути з тими, хто вище за нього, так що коли хоч трохи він з того виконає, всі вищі його полюблять. Християнинові мовлено ясно, як йому бути з тими, хто від нього нижчий, так що коли хоч би почасти він теє виконає, всі нижчі йому віддадуться цілою душею своєю. Всю цю всесвітність чоловіколюбного закону Христового, все це ставлення людини до людства може з нас перенести кожен на свій невеличкий терен. Варто лише всіх тих людей, з якими відбуваються в нас часткові неприємності найдражливіші, обернути саме на тих самих ближніх та братів, котрих велить найбільше прощати й любити Христос. Варто тільки не дивитися на те, як інші з тобою чинять, а дивитися на те, як сам чиниш із іншими. Варто тільки не дивитися на те, як тебе люблять інші, а дивитися тільки на те, чи любиш ти сам їх. Варто тільки, не образившис<ь> нічим, подавати першим руку на примирення. Варто чинити так уподовж нетривалого часу і побачиш, що й тобі легше з іншими, й іншим легше з тобою, і в змозі будеш достеменно здійснити багато корисних справ майже на непомітному місці. Важче за всіх на світі тому, хто не прикріпив себе до місця, не визначив собі, в чому його призначення: йому найважче застосувати до себе закон Христа, котрий на те, щоби виконуватися на землі, а не на повітрі; а тому й життя повинно бути для нього вічною загадкою. Порівняно з ним в’язень у тюрмі має перевагу: він знає, що він в’язень, а тому й знає, що брати з закону Христового. Але людина, котра не знає, яка її посада, де її місце, котра не визначила собі нічого й не спинилася ні на чому, перебуває і не в світі, і не поза світом, не довідається, хто ближній її, хто браття, кого треба любити, кому прощати. Цілий світ не полюбиш, якщо не почнеш спершу любити тих, котрі стоять ближче до тебе й мають нагоду засмутити тебе. Вона ближча за всіх до холодної черствості душевної.