Волання було почуте: прийшов у мир Той, Хто світ сотворив; поміж нас явився в образі чоловіка, як передчували, як передчули і у темній темряві язичництва, але не в тому тільки, в якому уявляли Його неочищені поняття — не у гордім блискові й величі, не як каратель за злочини, не як суддя, що приходить знищити одних і винагородити інших. Ні! Ми відчули Його лагідний поцілунок брата. Звершилось Його появлення образом, що тільки одному Богові властивий, як провішували Його божественно пророки, які отримали веління від Бога…
Проскомідія[207]
Священик, котрий служитиме Літургію, повинен ще звечора тверезіти тілом і духом, повинен примиритися з усіма, повинен пильнувати, щоб не відчув якої-небудь неприязні до когось. Коли ж настане час, іде він до церкви; разом з дияконом кланяються вони обидва перед Царськими вратами, цілують образ Спасителя, цілують образ Богородиці, кланяються ликам святих усіх, вклоняються всім людям праворуч і ліворуч, просячи сим поклоном собі прощення у всіх, і входять у вівтар, проказуючи упівголоса псалом: Увійду в дім Твій і поклонюся храмові святому Твоєму в страсі перед Тобою[208]. І, наблизившись до престолу, звернені на схід, творять перед ним три земних поклони і цілують на ньому покладене Євангеліє, ніби Самого Господа, що сидить на престолі; цілують потім і саму трапезу й починають вдягатися в священну одіж, щоб відмежуватися не тільки від інших людей — і від самих себе, щоб нічим не нагадати в собі іншим звичайної людини, яка займається буденними життєвими ділами. І проказуючи упівголоса: Боже! очисти мене грішного і помилуй мене! — священик і диякон беруть у свої руки одіж. Спочатку одягається диякон; попросивши благословення в ієрея, вдягає стихар[209], підризник[210] лискучого кольору, на знак світлоносного ангельського одягу і як нагадування про непорочну чистоту серця, що має бути невіддільна від сану священства, тому й промовляє при зодяганні його: Нехай радіє душа моя в Господі, бо Він одягнув мене в ризу спасіння й одежею веселості одів мене; немов на жениха, поклав на мене вінок і, як невісту, приоздобив мене красою. Потім бере, поцілувавши, орар[211], вузьку довгу стрічку, приналежність дияконського звання, котрим подає він знак до початку кожної відправи церковної, закликаючи народ до молитви, співців до співу, священика до священнодійства, себе до ангельської швидкості й готовності до служіння. Бо звання диякона подібне до звання ангела на небі, і самою сією на ньому зодягненою тонкою стрічкою, що розвивається, начеб легке крило, і швидким ходінням своїм по церкві зображує він, за словами Золотоустого[212], ангельський політ. Стрічку цю, поцілувавши, він кладе собі на плече. Потім одягає він поручі, або нарукавники[213], що стягуються на самому зап’ястку його руки, надаючи більшої свободи й вправності при відправленні наступних священних дій. Налягаючи їх, розмислює про всетворчу, сприятливу всюди силу Божу і, зодягаючи на праву, промовляє він: Правиця Твоя, Господи, прославилася силою; права рука Твоя, Господи, знищила ворогів, і величністю слави Своєї Ти погубив супротивників. Зодягаючи на ліву руку, розмислює про самого себе, як про творіння рук Божих, і молить Того, який його сотворив, аби керував ним верховним, вищим Своїм керуванням, говорячи так: Руки Твої сотворили мене й укріпили мене. Врозуми мене, і я заповідей Твоїх навчуся!
Священик одягається таким же самим чином. Спочатку благословляє та одягає стихар, супроводжуючи се тими ж словами, якими супроводжував і диякон; але, після стихаря, зодягає вже не простий орар на одне плече, а такий, що, покривши обидва плеча та обійнявши шию, з’єднується обома кінцями на грудях його і так спадає до самого низу його одежі, знаменуючи сим поєднання в його посаді двох посад — ієрейської та дияконської. І зветься він уже не орар, а єпитрахиль[214], і самим одяганням своїм знаменує проливання з висот благодаті на священиків, тому й супроводжується це величними словами Писання: Благословенний Бог, що зливає благодать Свою на священиків Своїх, як миро на голові, що спливає на бороду, бороду Аарона[215], що спливає на краї одежі його. Потім надягає поручі на обидві руки свої, супроводжуючи тими ж словами, що й диякон, й оперізує себе поясом поверх підризника та єпитрахилі, аби не заважала ширина одежі при відправленні священнодійств та аби сим підперізуванням виразити готовність свою, бо підперізується чоловік, готуючись у дорогу, беручись до діла й подвигу: підперізується і священик, стаючи на дорогу небесного служіння, і дивиться на пояс свій, як на міць сили Божої, що його зміцнює, тому й промовляє: Благословенний Бог, що перепоясує мене силою і вчиняє бездоганною мою дорогу, що скріпляє ноги мої, немов у оленя, і на висотах ставить мене, тобто в домі Господньому. Коли ж він наділений при цьому званням вищим ієрейства, то привішує до стегна свого чотирикутний набедреник одним з чотирьох кінців його, котрий знаменує духовний меч, усепереможну силу Слова Божого, що звіщає вічне ратоборство, яке чекає у миру на людину, — ту перемогу над смертю, яку здобув перед цілим миром Христос, щоби ратоборствував бадьоро безсмертний дух людини проти тління свого. Тому й вигляд має могутньої зброї сей набедреник; привішується на поясі біля стегон, де сила у чоловіка, тому й супроводжується закликом до Самого Господа: Припояси меч Твій до бедра Твого, Сильний красотою Твоєю і добротою Твоєю, і натягни лук, і наступай, і пануй задля істини, і лагідності, і правди, і поведе Тебе до перемоги правиця Твоя. Наприкінці зодягає ієрей фелонь[216], верхню всепокриваючу одіж, в ознаменування верховної всепокриваючої правди Божої, та супроводжує сими словами: Священики Твої, Господи, зодягнуться в праведність, і преподобні Твої вельми радітимуть. І зодягнений таким чином у знаряддя Божі, священик постає вже іншим чоловіком: яким би він не був сам по собі, як би мало не був гідний свого звання, але дивляться на нього всі присутні у храмі як на знаряддя Боже, в якому діє Дух Святий. Як священик, так і диякон, омивають обидва руки, супроводжуючи читанням псалому: Умию між невинними руки мої і обійду жертовник Твій. Кладучи по три поклони у супроводі слів: Боже! очисти мене, грішного, і помилуй, постають омиті, просвітлені, подібно до сяючої одежі своєї, не маючи в собі подібного до інших людей, а подібні скоріше до сяючих видінь, ніж до людей.
207
*
209
*
210
*
211
*
212
*
213
*
214
*
215
*
216
*