Выбрать главу

І відійшовши від жертовника, вклоняється ієрей, як би він вклонявся самому втіленню Христовому, і вітає в сьому виді хліба, що лежить на дискосі, появу Небесного Хліба на землі, і вітає Його кадінням фіміаму, поблагословивши попередньо кадило і читаючи над ним молитву: Кадило Тобі приносимо, Христе Боже наш, як приємні пахощі духовні; Ти ж прийми його в наднебесний Свій жертовник, пошли нам благодать Пресвятого Твого Духа.

І весь переноситься думкою ієрей у час, коли звершилося Різдво Христове, повертаючи минуле у сучасність, і дивиться на цей бічний жертовник, як на таємничий вертеп, в який перенеслося на той час Небо на землю: Небо стало вертепом, і вертеп — Небом. Покадивши звіздицю[223], дві золоті дуги з зіркою вгорі, та поставивши її на дискосі, дивиться на неї, як на зірку, що світила над Немовлям, промовляючи слова: І прийшла зоря і стала, над тим місцем, де було Дитя; на Святий Хліб, що відділений для жертвопринесення — наче на новонароджене Немовля; на дискос — наче на ясла, в яких лежало Немовля; на покрови — наче на пелени, що покривали Немовля. І покадивши перший покрівець, покриває ним Святий Хліб з дискосом, промовляючи псалом: Господь воцарився, у величність зодягнувся… і т. д., — псалом, в якому оспівується дивна велич Господня. І покадивши другий покрівець, покриває ним Святу Чашу, промовляючи: Милість Твоя, Христе, вкрила небеса і хвали Твоєї повна земля. І взявши потім великий покров, що зветься святим воздухом, покриває ним і дискос, і Чашу разом, закликаючи Бога покрити нас покровом крила Свого. І відійшовши від жертовника, вклоняються обидва Святому Хлібові, як вклонялись пастирі-царі новонародженому Немовляті, і кадить перед вертепом, зображуючи в сьому кадінні ті пахощі ладану[224] й смирни[225], котрі були принесені разом із золотом мудрецями.

Диякон, як і раніше, уважно присутній у діях ієрея, то промовляючи за всякої дії: Господу помолимось, то нагадуючи йому про початок самої дії. Нарешті приймає з рук його кадильницю і нагадує йому про молитву, котру належить піднести до Господа за сі для Нього приготовані Дари, словами: За приготовані Чесні Дари Господові помолімося! І священик приступає до молитви. Хоча Дари ці є лише приготовані до самого принесення, але позаяк відтепер ні на що інше вже не можуть бути вжиті, то й читає священик для себе одного молитву, просячи про прийняття сих принесених до майбутнього принесення Дарів. І у таких словах його молитва: Боже, Боже наш, Ти, що послав Небесний Хліб, поживу для всього світу, Господа нашого і Бога Ісуса Христа, Спасителя, Визволителя і Доброчинця, що благословляє і освячує нас, Сам благослови принесення оце і прийми його в наднебесний Твій жертовник. Пом’яни, як Благий і Чоловіколюбець, тих, що принесли, і тих, за кого принесено; і нас неосудними збережи в священнодіянні Божественних Таїн Твоїх. І творить, одразу після молитви, відпуст[226] Проскомідії; а диякон кадить жертовник і потім хрестоподібно святу трапезу. Розмислюючи про земне народження Того, Хто народжений перед усіма віками, присутній всюди і повсюдно, промовляє упівголоса: у гробі плоттю, у пеклі з душею, як Бог, в Раю ж із розбійником, і на престолі був єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний. І виходить з вівтаря з кадильницею в руці, щоб наповнити пахощами всю церкву і привітати всіх, що зібралися на Святу Трапезу Любові. Кадіння це звершується завжди на початку служби, як і в житті буденному всіх древніх східних народів зустрічали кожного гостя при вході умиванням та пахощами. Звичай цей перейшов цілком на цю гостину небесну — на Тайну Вечерю, що має назву Літургії, в котрій так чудесно поєдналося служіння Богові разом з дружнім частуванням усіх, приклад якого показав Сам Спаситель своїм служінням і умиванням ніг. Покадивши і поклонившись усім однаково, і багатому і бідному, диякон, як слуга Божий, вітає їх усіх як наймиліших гостей Небесного Господаря, кадить і вклоняється в той же час і образам святих, бо й вони суть гості, що прийшли на Тайну Вечерю: у Христі всі живі і з Ним нероздільні. Приготувавши, наповнивши пахощами храм і, повернувшись опісля знову до вівтаря і знову покадивши його, кладе, нарешті, кадильницю вбік, підходить до ієрея, і обидва разом стають перед святим престолом.

вернуться

223

* Звіздиця — предмет церковного знаряддя у вигляді двох металевих хресто­подібно з’єднаних дуг, який ставлять на дискос над часточками хліба; симво­лізує Віфлеємську зірку.

вернуться

224

* Ладан (гр. λήδανον, λάδανον) — висушений сік, ароматична смола, часточки якої, покладені на тліючий вогник, наповнюють приміщення пахо­щами: використовується при кадінні. Разом із золотом та смирною була при­несена волхвами як дари Ісусові.

вернуться

225

* Смирна, миро (гр. Μύρρη) — благовонна смола мирового дерева; викорис­товувалася для виготовлення священної оливи, якою помазували пророків, бальзамували померлих, додавали в напій засудженим на смерть для полег­шення страждань. Була дарована новонародженому Месії як Чоловікові, Кот­рому судилось померти на хресті.

вернуться

226

* Відпуст — слова священика, якими він завершує службу, благословляючи молільників на вихід з храму.