Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне — не ті, що горді, не ті, що підносять свій розум.
Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться — ті, що більше плачуть від своїх недосконалостей і гріхів, ніж від кривд і образ, яких зазнали.
Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю — ті, що не мають гніву супроти когось, всіх прощають, люблять і зброя яких — всеперемагаюча лагідність.
Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться — ті, що прагнуть небесної правди, бажають відновити її спочатку в самих собі.
Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть — ті, що співчувають кожному братові, в кожному, хто просить, бачать Самого Христа, який за нього просить.
Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать — як у чистому дзеркалі спокійної води, не забрудненої ні піском, ні тванню, віддзеркалюється чистий небесний звід, так і у дзеркалі чистого серця, не забрудненому пристрастями, вже немає нічого людського, і образ Божий в ньому відображається лишень.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться — подібно до Самого Сина Божого, який приходив на землю з тим, аби внести мир у наші душі, так і ті, що приносять мир і примирення в доми — істинні Божі сини.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне — ті, що вигнані за звіщення правди не одними вустами, але духмяністю всього свого життя.
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, Мене ради. Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небесах — велика, бо заслуга їхня потрійна: перша — що вже самі по собі вони були невинні та чисті; друга — що, як чисті, були обмовлені; третя — що, обмовлені, раділи, що терпіли за Христа.
Зібрання молільників зворушливо повторює слідом за читцем сі слова Спасителя, які звістили, кому можна очікувати та сподіватися вічного життя у майбутньому віці, котрі суть істинні царі миру, спадкоємці і співучасники Небесного Царства.
Тут урочисто відкриваються Царські врата, наче врата самого Царствія Небесного, і перед очима всього зібрання постає сяючий престол, немов оселя Божої слави і верховне училище, звідки приходить до нас пізнання істини і звіщається вічне життя. Приступивши до престолу, священик і диякон знімають з нього Євангеліє і несуть його до народу не через Царські врата, але позад вівтаря бічними дверима, що нагадують двері у тій бічній кімнаті, з якої у давні часи виносились книги на середину храму для читання.
Зібрання молільників дивиться на Євангеліє, яке несуть у руках смиренні служителі Церкви, немов на Самого Спасителя, що вперше виходить на діло Божественної проповіді: виходить Він вузькими північними дверима, начебто невпізйаний, на середину храму, аби, показавшись усім, повернутись до святилища через Царські врата. Служителі Божі посеред храму зупиняються; обидва схиляють голови. Ієрей молиться внутрішньою молитвою, щоб Той, Хто встановив на небесах воїнства ангелів і чини небесні на служіння слави Своєї, звелів тепер сим самим силам і ангелам небесним, які служать нам, звершити разом з ними вхід у святилище.
А диякон, вказуючи молитовним орарем на Царські двері, говорить йому: Благослови, владико, святий вхід! — Благословенний вхід святих Твоїх, завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні! — проголошує на це ієрей. Даючи поцілувати йому Святе Євангеліє, диякон несе його у вівтар; але у Царських вратах зупиняється і, піднісши його в руках своїх, виголошує: Премудрість! — знаменуючи сим, що Слово Боже, Його Син, Його Вічна Премудрість благовістилась миру через Євангеліє, котре він тепер підніс у своїх руках. І відразу за тим виголошує: Прості! — тобто випряміться, позбавтесь лінощів, неуважного стояння. Зібрання молільників, піднісшись духом, разом з хором взиває: Прийдіте, поклонімося і припадім до Христа! Спаси нас, Сину Божий, співаємо Тобі: Алилуя! У єврейському слові алілуя[236] виражено: Господь йде, хваліть Господа; але позаяк, за сутністю священної мови, в слові йде міститься і сучасне, і майбутнє, тобто: йде Той, що прийшов і що знову прийде, то, знаменуючи відвічний хід Божий, це слово алілуя вживається кожного разу в тих священнодійствах, коли Сам Господь приходить до народу в образі Євангелія чи Дарів Святих.
Євангеліє, що звістило Слово Життя, покладається на престолі. На криласах лунають або пісні на честь свята того дня, або хвалебні тропарі[237] й гімни на честь святого, якого день почитає Церква за те, що він уподібнився тим, кого поіменував Христос у прочитаних блаженствах, і що живим прикладом власного життя показав, як злетіти слідом за ним до життя вічного.
236
*
237
*