У давнину всі присутні у церкві цілували також один одного, мужі — мужів, жінки — жінок, мовлячи: Христос посеред нас, — і тут же відповідаючи: і є, і буде, а тому й тепер кожен присутній, збираючи у думках перед собою всіх християн, не тільки присутніх у храмі, а й відсутніх, не тільки близьких його серцю, а й далеких від серця, поспішаючи примиритись з тими, до кого відчував яку-небудь нелюбов, ненависть, невдоволення, — всім їм поспішає дати подумки цілування, говорячи внутрішньо: Христос посеред нас — і відповідаючи за них: І є, і буде, — бо без цього він буде мертвим для всіх наступних священнодійств, за словом Самого Христа: Зостав дар свій і йди найперше помиритись зі своїм братом, і тоді принеси жертву Богові, — і в іншому місці: Коли хтось каже: люблю Бога, а брата свого ненавидить, той неправдомовець: бо хто не любить брата свого, якого бачить, як він може любити Бога, якого не бачить ?
Стоячи на амвоні лицем до всіх присутніх, тримаючи орар трьома перстами, промовляє диякон древній виголос: Двері! Двері! — здавна так звертались до воротарів, що стояли біля вхідних дверей, щоб ніхто з язичників, які мали звичку перешкоджати християнським богослужінням, не увірвався б нахабно й богохульно до церкви, нині ж звернене до самих присутніх, щоби берегли двері сердець своїх, де вже оселилась любов, і не увірвався б туди ворог любові, а двері вуст і вух відкрились би для слухання Символу Віри[244], на знак чого й відслоняється завіса перед Царськими дверима, або горніми дверима, що розчиняються тільки тоді, коли слід спрямувати увагу ума до таїнств найвищих. А диякон закликає до слухання словами: В премудрості будьмо уважні. Співці твердим мужнім співом, радше схожим на промовляння, читають виразно й голосно: Вірую в Єдиного Бога-Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, і всього видимого і невидимого. І на мить затримавши віддих, щоб відокремилось у думках у всіх перше лице Св. Трійці — Бог-Отець, продовжують, підносячи голос: І в Єдиного Господа куса Христа, Сина Божого, Єдинородного від Отця родженого перед усіма віками. Світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком. І був розіп’ятий за нас за Понтія Пілата, і страждав, і був похований. І воскрес у третій день, згідно з Писанням. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця. І в Духа Святого, Господа Животворного, що від Отця і Сина ісходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків. І затримавши мить віддиху, щоб відокремилось у думках у всіх третє лице Св. Трійці — Бог-Дух Святий, продовжує: В Єдину Святу, Соборну й Апостольську Церкву. Ісповідую одне Хрещення на відпущення гріхів. Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.
Твердим, мужнім співом, вселяючи в серця кожне слово сповідання, співають співці: твердо повторює кожен за ними слова Символу. Мужніючи серцем і духом, ієрей перед святим престолом, що має представляти Святу Трапезу, повторює про себе Символ Віри, і всі, хто з ним служить, повторюють його про себе, коливаючи святий воздух над Св. Дарами.
І твердим кроком виходить диякон і виголошує: Станьмо гідно, станьмо зі страхом, будьмо уважні, щоб святе приношення в мирі приносити, — тобто станемо, як личить людині стояти перед Богом, з трепетом, зі страхом і в той же час з мужньою відвагою духа, що величає Бога, з відновленою злагодою миру в серцях, без якого не можна піднестися до Бога. І у відповідь на заклик уся церква, приносячи в жертву хвалу вуст і пом’якшений стан сердець, повторює за хором співців: Милість миру, жертву хваління. У первісній Церкві було у звичаї приносити в цей час єлей[245], що знаменує всяке пом’якшення. Єлей і милість у грецькій мові тотожні.
Священик у вівтарі знімає між тим воздух зі Святих Дарів, цілує його і відкладає набік, мовлячи: Благодать Господа… А диякон, увійшовши у вівтар і взявши у руки віяло, або рипіду[246], повіває ним побожно над Дарами.
Приступаючи до дійства Тайної Вечері, ієрей посилає з вівтаря до народу цей благовістуючий виголос: Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма вами! І відповідають йому на те всі: і з духом твоїм! І вівтар, що зображував вертеп, тепер уже горниця, в якій була приготована Вечеря. Престол, що представляв гріб, тепер уже трапеза, а не гріб. Згадуючи Спасителя, який звів очі вгору перед тим, як передати Божественну поживу учням, священик закликає: Вгору піднесім серця! І кожен із присутніх у храмі розмислює про те, що має відбутися, — що цієї хвилини Божественний Агнець іде, щоб за нього принести себе в жертву, Божественна Кров Самого Господа вливається в Чашу, на його очищення, і всі небесні сили, разом з ієреєм, за нього моляться, — розмислюючи про це, спрямовуючи своє серце від землі до Неба, від темряви до світла, вигукує разом з усіма: Піднесли до Господа.
244
*
245
*
246
*