Священик же замість троїчного славословлення виголошує: І сподоби нас, Владико, зі сміливістю, неосудно сміти призивати Тебе, Небесного Бога-Отця, і мовити… І всі вірні цієї хвилини не як раби, сповнені страхом, але як діти, як чисті немовлята, котрих самі моління і вся служба і поступовий хід її святих обрядів піднесли до того небесно-зворушеного ангельського стану душі, в якому може прямо говорити людина з Богом, як з найніжнішим отцем, промовляючи сю молитву Господню: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
Все обійняла собою ся молитва, і в ній міститься все, що нам потрібно. Проханням: нехай святиться ім’я Твоє проситься найперше, за що насамперед ми повинні просити: де святиться Боже ім’я, там усім добре, там, значить, усі в любові живуть, бо любов’ю тільки святиться ім’я Боже. Словами: нехай прийде Царство Твоє закликається Царство Правди на землю, бо без приходу Божого не бувати правді: бо Бог є правда. До слів: нехай буде воля Твоя приводить людину і віра, і розум: чия ж воля може бути прекраснішою за Божу волю? Хто ж краще за Самого творця знає, що потрібне Його створінню? Кому ж довіритися, як не Тому, Котрий увесь є благотворним благом і досконалістю? Словом: хліб наш насущний дай нам сьогодні просимо ми всього, що потрібне для щоденного існування нашого, хліб же наш є Божа Премудрість, є Сам Христос. Він Сам сказав: Я є хліб, і хто їстиме Мене, житиме вічно. Словом: і прости нам провини наші ми просимо і про зняття з нас всіх тяжких гріхів наших, якими ми обтяжені, — просимо прощення нам усього того, чим провинились ми перед Самим Творцем в особі братів наших, Котрий щодня і щохвилини в образі їхньому простягає нам руку Свою, роздираючим усю душу воланням, благаючи про милість і милосердя. Словом: не введи нас у спокусу ми просимо про визволення нас від усього, що бентежить дух наш і віднімає у нас душевний спокій. Словом: але визволи нас від лукавого ми просимо про небесну радість: бо як тільки відступає від нас лукавий, радість уже одразу входить у нашу душу, і ми вже на землі, як на небесах.
Так усе вміщує в себе і все охоплює собою ся молитва, якою молитися навчила нас Сама Премудрість Божа, і кому ж молитися? молитися Отцю Премудрості, що породив Премудрість Свою перед віками. Позаяк усі присутні повинні повторювати про себе молитву сю не вустами, але самою чистою невинністю дитячого серця, то й самий спів її на ликах повинен бути дитячим: не мужніми й суворими звуками, а звуками дитячими, що ніби цілують саму душу, повинна співатися ся молитва, нехай весняний подих самих небес у ній буде чутно, нехай цілунки самих ангелів у ній носяться, бо в молитві цій уже не називаємо ми й Богом Того, Хто сотворив нас, але говоримо Йому просто: Отче наш!
Ієрей вітає із глибини вівтаря ніби привітанням Спасителя: Мир усім! Йому відповідають: І духові твоєму! Нагадуючи про сердечне внутрішнє віровизнання, котре повинен усякий звершити всередині самого себе сієї хвилини, диякон взиває: Голови ваші перед Господом схиліть! І, схиливши голови свої, всі до одного з присутніх проказують про себе приблизно таку молитву: Перед Тобою, Господи Боже Мій, схиляю голову і, сповідуючись, серцем волаю: Грішний, Господи, і недостойний просити в Тебе прощення, але Ти, як Чоловіколюбець, так само ні за що, як блудного сина, мене помилуй, як митаря, мене оправдай, і удостой мене, як розбійника, Твого Небесного Царства. І коли всі таким чином, схиливши голови свої, перебувають у внутрішній скрусі сердечній, ієрей молиться біля вівтаря за всіх такими, про себе мовленими словами: Дякуємо Тобі, Царю невидимий, що незмірною Твоєю силою все утворив єси, і з великої милості Твоєї від небуття до буття все привів єси. Сам, Владико, споглянь з неба на тих, що схилили свої голови перед Тобою, бо схилили вони їх не перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, Страшним Богом. Ти, отже, Владико, оці дари всім нам на добро рівно подай, відповідно до потреби кожного: з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, недужих зціли, Лікарю душ і тіл! І виголошує за тим величне троїчне славословлення, звернене до небесної милості Божої: Благодаттю, і щедротами, і чоловіколюб’ям єдинородного Сина Твого, з яким Ти благословенний єси, з Пресвятим, Благим і Животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні! Лик виголошує: амінь. А священик, готуючи до причастя себе самого і всіх потім Тіла і Крові Христової, молиться такою таємною молитвою: Зглянься, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, від святого житла Твого і від престолу слави Царства Твого! Прийди освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут з нами невидимо перебуваєш, і сподоби могутньою Твоєю рукою подати нам, священикам, Пречисте Тіло Твоє і Чесну Кров Твою, а через нас усім Твоїм людям.