Під час мовлення сієї молитви диякон готується до причастя: стає перед Царськими вратами, оперізує себе орарем і складає його хрестоподібно на собі, подібно до ангелів, що хрестоподібно складають на собі крила і закривають ними лице своє перед неприступним світлом Божества. Поклонившись тричі, так само як і священик, проказує він тричі про себе: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене! Коли ж священик простягає руки свої до святого дискоса, спонукальними словами будьмо уважні нагадує він усім у храмі про спрямування думки до того, що відбувається. Вівтар ховається від очей народу, завіса заслонюється, щоб звершилося насамперед причастя самих ієреїв. Один тільки голос ієрея, що підносить святий дискос: Святеє святим, лунає з вівтаря. Тремтячи від сього звіщення, яке говорить, що треба бути святим для прийняття святині, всі молільники храму відповідають йому: Єдин Свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога-Отця, — і співають після цього хвалебний гімн на честь святого, якого є день, щоб звістити, що можна бути святим чоловікові так, як став святим святий, котрому гімн співається: став святим він не своєю святістю, але святістю Самого Христа. Перебуванням у Христі освячується людина, і в такі хвилини перебування святий, як Сам Христос, подібно як залізо, що перебуває у вогні, стає і саме вогнем і загасає враз, лишень виймається з вогню, і стає знову темним залізом.
Священик роздробляє тепер Святий Хліб, спочатку за знаком, накресленим на Проскомідії, на чотири частини, побожно проказуючи: Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, роздроблюваний і нероздільний, що завжди споживається і ніколи не закінчується, але причасників Він освячує. І зберігши одну з сих частин на причастя себе й диякона Святого Тіла у вигляді, не з’єднаному ще з Кров’ю, роздроблює потім частини хліба за числом причасників, але не дробиться в сьому дробленні саме Тіло Христове, котрого й кість ще не переламана, і у найменшій часточці зберігається той же цілий Христос, як і у кожному члені нашого тіла присутня та ж людська душа нероздільна і ціла, як у дзеркалі, хоч би воно й ламалося на сотні уламків, зберігається відображення тих же предметів навіть у найменшому уламкові. Як у звуці, нами почутому, зберігається та ж єдність його, і залишається він тим же самим єдиним цілим звуком, хоч і тисячі вух його чули. Але в Чашу не кладуться всі ті частини, що були вийняті на Проскомідії в ім’я святих, в ім’я спочилих і в ім’я декого з живих. Вони залишаються до часу ще на дискосі: тільки часточками, що творять Тіло і Кров Господню, причащається Церква. У первісні часи Церкви причащалися ними у вигляді не з’єднаному, як нині причащаються у нас лишень ієреї, і кожний, беручи у руки Тіло Господа, випивав потім сам із Чаші. Та коли, — через безчинство темних новонавернених християн, що стали тільки за іменем християнами, — почали забирати Святі Дари у доми свої, вживаючи їх до забобон і чарів, або ж безчинно поводячись з ними тут же у храмі, штовхаючи один одного, зчиняючи гармидер і навіть проливаючи Святі Дари, коли змушені були отці багатьох Церков відмінити зовсім причастя Крові для всього народу, замінивши його хлібним знаком облатки, як зробила це у себе католицька Західна Церква, — тоді святий Іоанн Золотоустий, щоб не сталося і в Церкві Східній того, постановив подавати народу Кров і Тіло не окремо, але у з’єднаному вигляді і не давати йому ні того, ні другого у власні руки, але подавати святою ложкою, що має вигляд тих кліщів, котрими вогняний серафим торкнувся вуст пророка Ісайї, щоби нагадати всім, якого роду той дотик, що готовий доторкнутись до вуст, щоби побачив ясно кожен, що сією святою ложкою тримає ієрей той жевріючий вогонь, який схопив таємничими кліщами серафим з самого жертовника Божого, щоб єдиним лишень дотиком його до вуст пророка відняти всі гріхи його. Той же самий Золотоустий, щоб відкинути з тим разом усяку думку про те, що се з’єднання Тіла й Крові воєдино і разом робиться самовільно ієреєм, запровадив у хвилину самого з’єднання їх разом влиття теплої води у сосуд, що знаменує теплотворну благодать Духа Святого, що виливається у дозвіл такого з’єднання, чому і промовляє при цьому диякон: Теплота віри, повна Духа Святого. А на саме влиття теплоти закликається благословення Того ж Духа Святого, щоб нічого не звершилось при цьому без благословення Самого Господа, щоби в той же час і теплота послужила подобою теплоти Крові, даючи самим куштуванням її відчути всякому, що не від,, мертвого тіла, з якого не витікає тепла кров, але від Живого, Животворчого і Животворного Тіла Господнього він її приймає, щоби й тут він почув звістку про те, що і від мертвого тіла Господнього не відступила Божественна Душа, і було дійств Духа воно сповнене, і Божество з ним не розлучалося.