Причастивши спочатку себе, потім диякона, служитель Христа постає новим чоловіком, як очищений святинею причастя від усіх своїх прогрішень, як святий істинно цієї хвилини і як достойний причащати інших.
Брата царські розверзаються, <звіщаючи відкриттям своїм відкриття самого Царства Небесного, яке дарував Христос усім принесенням Самого Себе у духовну поживу всьому світові>; диякон підносить урочистий голос: зі страхом Божим і вірою приступіть! <У вигляді Святої Чаші, яку підносить диякон, промовляючи сі слова, представляється вихід Самого Господа до народу, щоб повести їх усіх з Собою в дім Отця Свого.> І всім бачиться утілений серафим зі Святою Чашею в руках — ієрей, що стоїть у Святих вратах. <Громом урочистого співу гримить увесь лик у відповідь дияконові: Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, Бог Господь явився нам! І громом співу духовного, що лине з глибин захопленого духа, співає разом з ним уся церква>.
Тужачи за Богом, палаючи полум’ям любові до Нього, склавши руки хрестом на грудях своїх, один за одним підступають до нього причасники і, схиливши голову, повторює кожен тихо се сповідання Розіп’ятого:
Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я. І ще вірую, що ось тут є саме Пречисте Тіло Твоє, і ось тут є сама Чесна Кров твоя. Тому молюсь Тобі: помилуй мене і прости мені всі гріхи мої, добровільні і недобровільні, словом і ділом, відомі і невідомі, і вчини мені неосудно причаститись Пречистих Твоїх Таїн на відпущення гріхів і на життя вічне. І зупинившись на одну мить, аби охопити думкою значення того, до чого приступає, продовжує з глибини серця свого повторювати наступні слова:
Вечері Твоєї Тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся Тобі: пом’яни мене, Господи, в Царстві Твоїм. І по хвилині благоговійного мовчання продовжує: Нехай не на суд і не на осудження буде мені причастя Святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла.
І проказавши се сповідання, вже не так, як до ієрея, але як до самого вогненного серафима, приступає кожен, готуючись відкритими вустами прийняти зі святої ложки той жевріючий вугіль святого Тіла й Крові Господа, котрий повинен у ньому спалити, наче тлінний хмиз, усю чорноту сміття його прогрішень, вигнавши вічну ніч з душі його, перетворити його самого на просвітленого серафима. І коли, піднісши святу ложку над устами його і пом’янувши його, промовить ієрей: Причащається раб Божий Чесної і Святої Крові Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів і на життя вічне, — причащається він Тіла й Крові Господа, і через них причащається хвилини зустрічі з Богом, стаючи лицем до лиця перед Ним Самим. У хвилині цій немає часу, і нічим не відрізняється вона від самої вічності, бо в ній перебуває Той, Хто є началом вічності. Прийнявши в Тілі й Крові сю велику хвилину, сповнений святого жаху, стоїть причасник; святим воздухом висушуються вуста його при повторенні серафимських слів до пророка Ісайї: Оце торкнулося уст твоїх, і відніме беззаконня твої, і гріхи твої очистить. Сам святий, повертається він від Святої Чаші, вклоняючись святим, їх вітаючи, і вклоняючись усім присутнім, які стали ближчі його серцю, ніж були перед тим, бо зв’язані тепер з ним узами святого, небесного споріднення, і стає потім на своє місце, сповнений тієї думки, що прийняв у Себе Самого Христа і що Христос у ньому, що Христос зійшов Своєю плоттю, наче во гріб, до нього в утробу, щоби, проникнувши потім у таємну скарбницю серця, воскреснути в дусі його, звершуючи в ньому самому і погребіння, і Воскресіння Своє. Сяє світлом сього духовного Воскресіння вся церква, і співають співці сі радісні пісні: