Про ті душевні нахили й недоліки наші, які нас бентежать і заважають нам перебувати у спокійному стані[253]
Перебороти гнів набагато важче тому, хто ще не підозрює в собі цього гріха. А хто вже дізнався, що в ньому є гнів, тому легше. Він уже знає, проти чого йому слід діяти, хто його істинний ворог, він уже відчуває, що в усіх неприємних і дратуючих випадках і обставинах слід йому йти перш за все не проти випадків та обставин, а проти власного гніву. Якщо тільки він буде про це безперервно пам’ятати і, так би мовити, бачити перед собою, й готуватися до битви з гнівом своїм, а не з чимось іншим, тоді він його неодмінно подолає, а обставини й випадки, що викликають гнів, щезнуть потім самі собою.
Багато хто не може зносити несправедливих докорів. Несправедливий докір їм здається чимось жахливим; але здається набагато гіршим і жахливішим заслужити справедливий докір: ми тоді подвійно докоряємось і людьми, і власною совістю. Несправедливий же докір повинен викликати по-справжньому протилежну дію: тут навіть відчувається таємне задоволення, коли бачиш, що насправді чисто на душі й через людські звинувачення тільки більше й більше виграєш перед Богом. Утім, не тільки перед Богом, а й навіть у нинішньому земному перебуванні перед світом і перед людьми ними швидше виграєш, ніж програєш: хто невинний і ні в чому не звинувачений, той навіть ні в кому і співчуття до себе не викликає, тому що всякий з нас у чому-небудь невинний. Але хто, будучи невинним, звинувачений, до того всі відчувають співчуття. Та якщо він не тільки, будучи невинним, звинувачений,, а ще й переносить з терпінням звинувачення, і не тільки переносить з терпінням, а ще платить великодушністю за несправедливі докори, тоді він викликає зачудування до себе у всіх без винятку, навіть у людях поганих і нездатних дивуватися нічому прекрасному. Отже, несправедливі докори можуть тільки послужити до збільшення наших достоїнств і принести нам більше засобів до здобуття загальної любові, не кажучи вже про нагороди небесні.
Багато хто утруднюється тим, що не знають, як відповідати на докори, тому що зазвичай ті, що докоряють несправедливо, люблять, щоб їм відповідали, якщо ж вони до того ще злобливі, то люблять навіть, щоб їх дратували суперечачи або гнівними словами, щоби цим давати собі знову привід і нагоду до озлоблення й докорів. У такому разі слід діяти так, щоб не виставляти у словах і відповідях своїх ні свою невинність, ні їхню злобу. Взагалі слів якомога менше, а поміркованості й холоднокровності в них якомога більше. Краще за все відповідати таким чином: «Хоч мені здається, що я не винен, але оскільки мене вже звинувачують, то, ймовірно, в мені справді є що-небудь таке, що дало привід до звинувачень. Як би там не було, але жоден чоловік не може сказати: я не винен. Тому я краще зроблю, якщо замість того, щоб відповідати тепер же на звинувачення, подумаю на самоті опісля, обміркую, погляну на себе і т. п.» Такою відповіддю, крім того, що можна припинити всяку розмову, можна ще виграти час, протягом якого прохолоне всяка гарячність.
Декотрі відчувають гнів проти несправедливих суджень. Не сердитись на те, що інший промовляє помилкові, пристрасні чи несхожі з нашими судження, так само дивно, як коли б ми стали сердитись на іноземця за те, що він говорить іншою мовою, не схожою на нашу, а нашої мови не розуміє. Перш за все слід уявити собі живо характер і якості тієї особи, з котрою говориш; подумати: чи може вона навіть говорити інакше? чи не є це вже нещасна звичка її, а звичка — друга натура, звичку їй самій важко побороти, якщо ж вона до того ще й стара, тоді ще важче? Отож треба бути поблажливим до таких людей. Сперечатися з ними ніколи не слід; у разі ж, коли вони у великій омані, краще подумати, як би їх спроквола, потроху вивести з такої омани і замість того, щоб показати їм несправедливість їхню, що завжди буває якось образливо, краще відбутися такими словами: «У цьому ділі важко мені бути суддею, я дуже добре знаю, що людині можна на всякому кроці помилитися. Найрозумніші та найкращі з людей помилилися і навіть тоді, коли думали, що менш за все можуть помилитись». Говорячи так, ми їм не говоримо, що вони несправедливі, а показуємо їм тільки те, що вони можуть помилятися. Вислів, що вони можуть помилитися, вже не стає тепер для них образливим, бо ми сказали, що і найрозумніші з людей можуть помилятися. Таким чином, цими словами ми змусимо їх навіть інколи звернутися до самих себе і подумати всерйоз над тим, чи не помилились вони. Словом, ми можемо навіть зробити їм певну користь.
253
* Тексти написані під час перебування М. Гоголя в Ніцці. Про цей період гоголівської біографії див.:
Уперше надруковано Б. Бессоновим (див.:
Українською перекладено вперше.