Ні, бережи нас Боже захищати тепер нашу Церкву! Це значить принизити її. Тільки і є для нас можливою одна пропаганда — життя наше. Життям нашим ми повинні захищати нашу Церкву, котра вся є життя; духмяністю душ наших повинні ми звістити її істину. Хай місіонер католицтва західного б’є себе в груди, розмахує руками й красномовством ридань та слів викликає сльози, що скоро висохнуть. Проповідник же католицтва східного повинен виступити так перед народом, щоб уже від одного його смиренного вигляду, згаслих очей і тихого, разючого гласу, що виходить з душі, в якій вмерли всі бажання миру, все б зрушилося ще раніше, ніж він пояснив би саме діло, і в один голос заговорило б до нього: «Не вимовляй слів, чуємо і без них святу правду твоєї Церкви!»
IX
Про те саме
Зауваження, нібито влада Церкви від того в нас слабка, що наше духівництво мало має світськості й вправності поводження в суспільстві, є такою ж дурницею, як і твердження, нібито духівництво у нас взагалі відсторонене від усякого доторку до життя статутами нашої Церкви і зв’язане в своїх діях урядом. Духівництву нашому вказані законні й точні межі в його стосунках зі світом і людьми. Повірте, що коли б стали вони зустрічатися з нами частіше, беручи участь у наших щоденних зібраннях і гульбищах чи входячи у сімейні справи, — це було б недобре. На духовного чекає багато спокус, набагато більше навіть, ніж на нас: якраз завелися б ті інтриги в домах, в яких звинувачують римо-католицьких попів. Римо-католицькі попи саме від того зробились поганими, що занадто зробились світськими. У духівництва нашого два законних поприща, на яких вони з нами зустрічаються: сповідь та проповідь. На цих двох поприщах, з яких перше буває тільки раз чи два на рік, а друге може бути кожної неділі, можна зробити дуже багато. І якщо тільки священик, бачачи багато поганого в людях, умів до часу мовчати про нього і довго розмірковував у собі самому, як йому сказати таким чином, аби всяке слово дійшло прямо до серця, то він уже скаже про це так сильно на сповіді й проповіді, як ніколи йому не сказати у щоденних з нами бесідах. Треба, щоб він говорив до чоловіка, котрий стоїть серед світу, з якогось піднесеного місця, щоби не його присутність відчував у цей час чоловік, але присутність Самого Бога, який слухає однаково їх обох, і відчувався б обопільний страх від Його незримої присутності. Ні, це навіть добре, що духівництво наше перебуває на певній віддалі від нас. Добре, що навіть самою одежею своєю, не підвладною ніяким змінам і причудам наших нерозумних мод, вони відокремились від нас. Одежа їхня прекрасна й велична. Це не безглузде, залишене від осьмнадцятого віку рококо[28] і не строката, нічого не пояснююча одежа римо-католицьких священиків. Вона має смисл: вона — за образом і подобою тієї одежі, яку носив Сам Спаситель. Треба, щоб і в самій одежі своїй вони носили собі вічне нагадування про Того, Чий образ вони повинні представляти нам, щоб і на одну мить не забулися й не розгубилися серед розваг і мізерних нужд світу, бо з них у тисячу разів більше спитається, ніж з кожного з нас; щоб чули ненастанно, що вони — ніби інші й вищі люди. Ні, поки священик ще молодий і життя йому не відоме, він не повинен навіть і зустрічатися з людьми інакше, як на сповіді й проповіді. Якщо ж і входити в бесіду, то хіба що тільки з наймудрішими та найдосвідченішими з них, котрі могли б познайомити його з душею і серцем людини, зобразити йому життя в його істинному вигляді й світлі, а не в тому, в якому воно являється недосвідченій людині. Священику потрібен час також і для себе: йому треба попрацювати й над самим собою. Він повинен зі Спасителя брати приклад, Який довгий час провів у пустелі й не раніше ніж після сорокаденного підготовного посту, вийшов до людей учити їх. Декотрі з нинішніх розумників видумали, ніби треба штовхатись серед світу для того, щоб спізнати його. Це просто дурниця. Спростуванням такої думки служать усі світські люди, котрі штовхаються вічно серед світу і при всьому тому бувають за всіх пустішими. Виховуються для світу не поміж світу, а вдалині від нього, у глибокому внутрішньому спогляданні, в дослідженні власної душі своєї, бо там закони всього й всьому: знайди тільки спершу ключ до своєї власної душі; коли ж знайдеш, тоді цим же самим ключем відімкнеш душі всіх.
28
*