Чому потрібне господарство? Тому, що від цьо<го> залежить добробут всієї держави. Тому що облаштується краще влас<не> життя всякої люди<ни>. Тому що заняття й невпинний рух зміцнюють тіло та здоров’я. Тому що від цього самі розумові здібності у свіжості. Тому, врешті, що цим виконує людина свій обов’язок і призначення, дан<е> від Бога, у поті лиця здобувати хліб.
Що відбувається від занедбання господарства? Від занедбання господарства відбуваються нещастя всієї землі, остаточне збідніння її та розлад. Посухи, дочасний розлад.
Чим розорили маєтки помі<щики>?
Тим, що кинули маєтки. Віддали землі до рук управ<ителів> та найманців, котрі дбають тільки про свої вигоди, про доставляння тимчасових прибутків, не звертаючи уваги на майбутнє, все виводячи й нічого не насаджуючи, як уже й сталося в Росії, де вирубали багато лісів. Від цього зміліли ріки й менше стали давати потрібної вологи. Земля стала сухішою та безпліднішою. Припинилися дощі, які принаджуються зазвичай лісистим місцем.
На що переважно треба звертати в господарстві увагу?
На те, щоб не згаяний <був> час. Тому треба знати час, коли що робити.
Що треба робити навесні?
<Труд>[257]
Людина народжена на те, щоб трудитися. «У поті лиця здобуватимеш хліб свій»[258], — сказав Бог після вигнання людини за непослух з Раю, і з тих пір це стало заповіддю людині, й хто ухиляється від труда, той грішить перед Богом. Всяку роботу роби так, ніби її замовив тобі Бог, а не людина. Якби й не нагородила тебе людина тут — не ремствуй; зате більше нагородить тебе Бог. Важливіша за всі роботи — робота землероба. Хто обробляє землю, той більше від інших угодний Богові. Сій і для себе, сій і для інших, сій, хоч би ти не сподівався, що пожнеш сам: пожнуть твої діти; скаже спасибі тобі той, хто скористається твоїм трудом: пом’яне ім’я твоє і помолиться за душу твою. За всякого випадку тобі вигода: всяка молитва у Бога значить. Тільки трудись з тією думкою, що трудишся для Бога, а не <для> людини, і не дивись ні на які невдачі, хоч би все те, що ти напрацював, і пропало, і не вродилось, побите було градом, — не втрачай віри і знову берись до роботи. Богу не треба, щоб ти наробив багато грошей на цьому світі; гроші залишаться тут. Йому треба, щоб <ти> не був у неробстві і працював. Тому, працюючи тут, напрацьовує собі Царство Небесне, особливо якщо робить з думкою, що він робить Богові. Праця — святе діло. Коли робиш роботу, говори собі: «Господи, поможи!» — і за кожним разом кажи: «Господи, помилуй!» Заступом чи копнеш, чи вдариш сокирою, кажи: «Господи, удостой мене бути в Раю з праведниками». Коли робиш роботу, старайся бути таким благочинним у думках, начеб ти був у церкві, щоб від тебе ніхто не почув лайливого слова, щоб і грубого не почув від тебе товариш; щоб у взаємній любові всіх робилося діло: тоді праця — святе діло. Така праця рятує твою душу. Такою працею тут — заробиш ти собі Царство Небесне там. Амінь.
Молитви, духовний заповіт, передсмертні записи*
На 1846 <рік>[259]
Господи, благослови на сей грядущий рік! Оберни його весь у плід і труд багатотворний і благотворний, весь на служіння Тобі, весь на спасіння душ. Будь милостивий і розріши руки й розум, осінивши його світлом вищим Твоїм і прозрінням пророчим великих чудес Твоїх. Нехай Святий Дух зійде на мене й ворушить вустами моїми, й нехай освятить у мені все, спопеливши і знищивши гріховність і нечистоту, і мерзотність мою та обернувши мене на святий і чистий храм, достойний, Господи, Твого перебування. Боже! Боже! не відлучайся від мене! Боже! Боже! пригадай древню любов. Боже! благослови і дай могутність полюбити Тебе, оспівати і восхвалити Тебе, і возвести всіх до хваління святого імені Твого.
Схиляй мене до Себе, Боже мій[260], силою святої любові Твоєї. Ні на мить буття мого не залишай мене; будь зі мною в труді моєму, для нього ж привів мене у мир, щоб звершуючи його, перебував увесь у Тобі, Отче мій, Тебе єдиного уявляючи день і ніч перед мисленими моїми очима. Зверши, щоб перебував я німим у світі, щоб нечутливою була душа моя до всього, крім єдиного Тебе, щоб не відгукувалося серце моє на житейські скорботи і бурі, що їх воздвигає сатана на збурення духу мого, щоб не покладав моєї надії ні на кого з тих, хто живе на землі, але на Тебе єдиного, Владико й Господине мій! Вірю бо, що Ти єдиний у силах підняти мене; вірю, що й се саме діло рук моїх, над яким же працюю нині, не від мого призволення, але від святої волі Твоєї. Ти оселив у мені й першу думку про нього; Ти й виростив її, виростивши й мене самого для неї; Ти ж дав сили привести до кінця Тобою напоумлене діло, будуючи все спасіння моє: посилаючи скорботи для пом’якшення серця мого, воздвигаючи гоніння на часті звертання до Тебе і на отримання найсильнішої любові до Тебе, нею ж хай займеться і загориться віднині вся душа моя, славлячи щохвилинно святе ім’я Твоє, що прославляється завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
257
* Уперше надруковано у вид.: Сочинения Н.В. Гоголя. — 10-е изд. — М.; СПб., 1896. — Т. 6.
Українською перекладено вперше.
259
* Уперше надруковано В.І. Шенроком за копією Н.П. Трушковського, небожа Гоголя, у вид.: Сочинения Н.В. Гоголя. — 10-е изд. — М.; СПб., 1896. — Т. 6. — С. 426.
260
*
Молитва міститься у листі до О.А. Іванова від 12 листопада 1847 р. з настановою: «Читайте її вранці кожного дня. А якщо запримітите за собою, що перебуваєте в тривожному і особливо неспокійному стані духу, тоді читайте її завжди і ніколи не забувайте це робити».Була написана під час роботи над «Мертвими душами».
Уперше надруковано П. Кулішем (Современник. — 1858. — № 11. — С. 159‒160).