На цьому шляху Гоголь не був одиноким. У завданні актуалізувати релігійне начало, зробити його основою дієвого мистецтва, націленого на вирішення кінцевих питань існування людства, Гоголя підтримував його товариш, відомий художник О. Іванов, автор знаменитого полотна «Явлення Христа народу». Гоголь був не тільки посвячений в задум живописця, був не тільки порадником (О. Іванов називав його теоретичною людиною), а й став одним із прототипів чи, точніше, персонажем великого полотна Іванова у ролі «найближчого до Христа» (таким є його місце в композиції картини, вибране, ймовірно, не без бажання самого Гоголя). Зрозуміло, що у творенні‘тієї апостольської іпостасі саморепрезентації, якою переймався Гоголь, важлива роль належала іконографії.
Більше того, Гоголь пов’язував епізод презентації цієї картини з планом явлення себе як апостола. Є підстави думати, що Гоголь готував цілий сценарій появи книги, згідно з яким він примірював образ апостола оновленого християнства, задум якого виношував протягом життя. В цей уявний сценарій Гоголя входила й подорож до Гроба Господнього в Єрусалим, про що він писав у передмові до «Вибраних місць» (про це детальніше див.: Михед П.В. «Найближчий до Христа»: (Про функцію іконографії в новій естетиці Гоголя) // Київська старовина. — 1997. — № 5. — С. 178‒183). Він мав намір видати «Вибрані місця» одночасно з презентацією картини О. Іванова «Явлення Христа народу» у Петербурзі.
Про своє невдале апостольство Гоголь згадує лише один раз — в «Авторській сповіді» він із жалем зізнавався: «Якби не заповіт, котрий я вмістив доволі необережно, в якому натякав про повчання, котре зобов’язаний дати кожен автор поетичними творіннями своїми, нікому б і на думку не спало мені приписувати це апостольство, незважаючи навіть на рішучий склад і певну ліричну урочистість мовлення» (VIII, 465).
Переважна більшість листів-статей були написані для нової книги і лише декілька з них перероблені Гоголем з раніше існуючих редакцій. Разом з тим багато з листів, адресатів яких неможливо встановити, написані в тональності Гоголевих послань до друзів початку 1840-х років, коли став виразно відчутним пафос повчань і проповідництва. Перемежовуючи листи до відомих осіб з листами до уявних адресатів, Гоголь досягає ефекту руйнації літературної основи оповіді, наближуючи і прив’язуючи обговорювані питання до сучасного моменту і заразом надаючи слову особливої довірливості та достовірності.
Лист від апостольських часів слугував засобом комунікації між християнами, і як форма пастирських послань він зберігся в католицькій традиції, а як жанр отримав друге життя і став популярним у літературі європейського сентименталізму другої половини XVIII ст., що й успадкувала література романтизму. Це було добре відомо Гоголю, який, обравши таку жанрову форму книги, став продовжувачем цієї традиції у новий час. Тож початки «Вибраних місць» варто шукати в апостольських листах ще євангельської доби.
Масштабність задуму зумовила і необхідність звернення письменника до широкої джерельної бази. Як і в «Мертвих душах», Гоголь прагне охопити у «Вибраних місцях» всі сфери життя, «всю Русь»: це історіософія, держава, Церква, віра, мораль, сім’я, пошуки сенсу життя і діяльності як можновладця, так і «маленької людини» — такий спектр проблем вимагав широкої обізнаності автора. Серед джерел книги дослідники, як правило, вказують праці святих отців, житійну літературу, богословські труди, історичні студії з історії Росії та церковного життя. Так, Ю. Барабаш називає праці зі статистики, етнографії, географії, фольклористичні зібрання і літописи (Барабаш Ю.Я. Загадка «Прощальной повести» («Выбранные места из переписки с друзьями»: Опыт непредвзятого прочтения). — М., 1993. — С. 113‒114). Ще про джерела книги див.: Вайскопф М. Сюжет Гоголя. — М., 1993. — С. 490‒491. На європейський обшир читацьких уподобань Гоголя вказує Д. Чижевський (Чижевский Д.И. Неизвестный Гоголь // Н.В. Гоголь. Материалы и исследования. — М., 1995. — С. 212‒221).
Літературне «оточення» гоголівських «Вибраних місць» зробив спробу визначити В. Десницький (див.: Десницкий В. Задачи изучения жизни и творчества Гоголя // Н.В. Гоголь. Материалы и наследования. — М., 1936. — Т. 2. — С. 47‒48). Добре знаними Гоголем були і праці представників західноєвропейської християнської думки, зокрема, італійця Сільвіо Пелліко, діячів польського католицького ордену «з-мертвих-встанців», лідерів «нового християнства» Сен-Сімона і Ламенне (див.: Михед П.В. Гоголь и западноевропейская христианская мысль (проблемы изучения) // Toronto Slavic Quarterly. — 2009. — № 31. — Режим доступу: http://www.utoronto.ca/tsq/31/miklied31.shtml).