X
Про ліризм наших поетів
Поведемо мову про статтю, якій винесено смертний вирок, тобто про статтю під назвою: «Про ліризм наших поетів». Перш за все подяка за смертний вирок! Ось уже вдруге я порятований тобою, о мій істинний наставнику і вчителю! Минулого року твоя ж рука зупинила мене, коли я вже було хотів послати Плетньову у «Современник»[30] мої сказання про російських поетів; тепер ти знову віддав на знищення новий плід мого нерозуму. Тільки один ти мене ще зупиняєш, тоді як усі інші кваплять невідомо чому. Скільки дурниць встиг би я вже наробити, якби тільки послухався інших моїх приятелів! Отже, ось тобі перш за все моя подячна пісня! А затим звернемося до самої статті. Мені соромно, коли помислю, який до сих пір ще я нерозумний і як не вмію заговорити про щось розумніше. Найбільш безглуздо виходять думки й розмови про літературу. Тут якось особливо стає все у мене пишномовно, темно й незрозуміло. Мою ж власну думку, яку не тільки бачу умом, а й навіть вчуваю серцем, не в силах передати. Чує душа багато, а переказати чи написати нічого не вмію. Засади моєї статті справедливі, а між тим висловився я так, що всяким виразом викликав на незгоду. Знову повторюю те ж саме: в ліризмі наших поетів є щось таке, чого немає у поетів інших націй, саме — щось близьке до біблійного, — той вищий стан ліризму, якому чужі відрухи пристрасні і є твердий злет у світлі розуму, верховне торжество духовної тверезості. Не говорячи вже про Ломоносова й Державіна, навіть у Пушкіна відчутний цей строгий ліризм скрізь, де не торкнеться він високих предметів. Згадай тільки вірші його: до пастиря Церкви[31], «Пророк» і, нарешті, ця таємнича втеча з міста[32], надрукована вже після його смерті. Перебери вірші Язикова і побачиш, що він кожного разу стає якось незмірно вище і пристрастей, і самого себе, коли доторкнеться до чогось вищого. Наведу один з його навіть молодих віршів, під назвою «Геній»; він-бо не довгий:
29
*
30
*
31
*
32
*