Навіть С.Т. Аксаков, який високо цінував творчість письменника, не приховував свого розчарування: «Найкраще, що можна сказати про неї — назвати Гоголя божевільним» (Аксаков С.Т. История моего знакомства с Гоголем. — С. 164).
Книга мала і своїх прихильників. Першими серед них були В. Жуковський і П. Плетньов, який вважав, що нова книга Гоголя — це «початок власне російської літератури». Високо оцінив «Вибрані місця» П. Вяземський, зазначивши: «Як не оцінюй цю книгу, з якої точки зору не дивись на неї, а все прийдеш до того висновку, що книга певною мірою чудова, вона подія літературна і психологічна» (Вяземский П. Эстетика и литературная критика. — М., 1984. — С. 173). На думку П. Чаадаєва, Гоголь «перестав нас звеселяти і, з почуттям скорботи й переконання, сповідається перед нами і старається, в міру сил, сказати нам добре і повчальне слово» (Чаадаев П.Я. Полное собрание сочинений и избранные письма: В 2 т. — М., 1991. — Т. 2. — С. 203).
Важливо при цьому підкреслити, що розкритикована на всі лади книга по-іншому була сприйнята українськими літераторами. Т. Шевченко в листі до В.М. Рєпніної від 7 березня 1850 р. писав: «Мене захоплює ваша нинішня думка — і про Гоголя, і про його безсмертне творіння! Я у захваті, що ви збагнули істинно християнську мету його! так!.. Перед Гоголем треба благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю до людей! <…> Гоголь — істинний відатель серця людського! Наймудріший філософ! і найбільш піднесений поет повинен благоговіти перед ним як перед чоловіколюбцем! Я ніколи це перестану жалкувати, що мені не вдалося познайомитись особисто з Гоголем. Особисте знайомство з подібною людиною годі й оцінити, в особистому знайомстві випадком іноді відкриваються такі красоти серця, що не в силах ніяке перо зобразити!» (Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. — К., 2003. — Т. 6. — С. 54).
Це ж стосується і першого біографа письменника — Пантелеймона Куліша, чиє ставлення до Гоголя В. Вересаєв визначив як «благоговійно похвальне» (Вересаев В. Гоголь в жизни: Систематический свод подлинных свидетельств современников. — Харьков, 1990. — С. 658).
Досить цікавою була думка священнослужителів. Духовний цензор, протоієрей Тимофій Нікольський не мав сумніву: «Не може бути надруковано, тому що розуміння Церкви Руської і духовенства конфузні» (Неопубликованные страницы «Выбранных мест из переписки с друзьями» Н.В. Гоголя / Текст к изд. подгот. Ю. Балакшина, С. Шведова; вступ, ст. Ю. Балакшиной // Вопросы литературы. — 2005. — № 6. — С. 205).
Це при тому, що Гоголь був упевнений, що жодних перешкод з боку церкви не буде, про що він писав П. Плетньову: «Якщо дійде справа до духовної цензури, то цього не бійся… В словах моїх про Церкву говориться те саме, що Церква наша сама про себе говорить і з чим кожна із наших духовних осіб згідна до єдиного» (від 16 жовтня 1846 р.).
Архімандрит Феодор (О.М. Бухарєв), усупереч думкам про окремішність «Вибраних місць» у творчості письменника, був переконаний у закономірності його духовного поступу, єдності й цілісності зробленого, про що писав у одному з листів до нього: «…художньо-творча сила, думка чи любов, що вже лежить у вашому російському духові, спочатку ніби гралась по-дитячому, поки дозріла до юначого співчуття російській людині, потім усвідомлювала себе і давала собі звіт (у арабесках) — і нарешті після різних і багатьох прекрасних проб і приготувань взялась до дійсного свого діла: “мертвих душ”; і в цій справі від енергетичного зосередження в собі вона була розімкнута вашими останніми обставинами і розповсюдила свої пахощі у “листуванні”. Варто тільки без упередження трохи вдихнути в себе ці пахощі, як і дух всіх ваших творів буде відчутним і ясним» (див.: Три письма к Н.В. Гоголю, писанные в 1848 году. Из письма второго // Гоголь в русской критике: Антология. — М., 2008. — С. 151).
І. Брянчанінов, у властивій кліру манері, дав пораду «займатись стосовно релігії єдиним — читанням святих отців. Поза цим, від початку вузького і скорботного для розуму і серця, — всюди морок, всюди урвища і провалля» (див.: Брянчанинов И. О книге Н.В. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями» // Pro et Contra: Личность и творчество Н.В. Гоголя в оценке русских писателей, критиков, философов, исследователей: Антология. — СПб., 2009. — Т. 1. — С. 203). У відповідь на це Гоголь зауважив у листі до О. Смирнової від 20 квітня 1847 р.: «Мені дорікають, що я заговорив про Бога, що я не маю права на це, будучи зараженим і самолюбством, і гордістю, донині нечуваною. Як мовчати, коли і каміння готове заволати про Бога? Ні, розумники не збентежать мене тим, що я недостоїн і не моє діло, і не маю права: всяк із нас до Єдиного має право…»