Гоголь дійсно переймався питаннями поширення знань у середовищі юнацтва і молоді. Тут не можна не згадати «Навчальної книги словесності для руського юнацтва», задум якої дослідники відносять до початку 30-х років XIX ст. В «Авторській сповіді» він зізнався, що «…півжиття думав сам про те, як би написати істинно корисну книжку для простого народу, і зупинився, відчувши, що треба бути дуже мудрим для того, аби знати, що насамперед потрібно подати народові. А поки немає таких розумних книжок, мені здавалося, що слово усне пастирів церкви корисніше й потрібніше для мужика за все те, що може сказати йому наш брат письменник. Скільки я себе пам’ятаю, я завжди стояв за просвіту народну…»
Обидва ці факти дають підстави думати про власне просвітницьку мету. Проте твердження, що цим і обмежується задум «Розмислів про Божественну Літургію», виглядає дещо легковажним з огляду на те, яку велику увагу приділяв письменник цьому тексту навіть в останній період життя.
Робота над «Розмислами про Божественну Літургію» інтенсивно велась у 1845 р. Гоголь студіює літургії святих Василія Великого та Іоанна Золотоустого. На початку року, перебуваючи у Парижі, бере консультації в еллініста Ф.М. Беляева. М. Тихонравов зазначає в коментарях, що «в Парижі був переписаний для Гоголя і третій чин літургії: Божественна Літургія із чиноположень Апостольських, перекладена із древніх Святих Отців свідченнями затверджена» (Гоголь Н.В. Сочинения. — 10-е изд. — М., 1889. — Т. 4. — С. 592). Гоголь використовував під час роботи над текстом «Розмислів…» праці І. Дмитрієвського і В. Нардова (див.: Дмитриевский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение на Литургию. — М., 1823; Нардов В. Беседы на Божественную Литургию. — 2-е изд. — М., 1844).
Гоголь не припиняв робота над «Розмислами…» до останніх днів свого життя, про що згадує О. Тарасенков — лікар, котрий був біля вмираючого. Митець придумав навіть особливий формат книги — «…маленький, в осьмушку», який дуже любив. Він хотів зробити цей твір народним, пустити у продаж за низькою ціною і без зазначення свого авторства, лише заради «навчання і користі для всіх станів». О. Тарасенков наводить слова, ймовірно графа О. Толстого, якому Гоголь читав рукопис, в домі якого мешкав у останні дні й помер: «Цей твір Гоголя не можна порівнювати ні з яким іншим твором такого роду; за силою слова він перевищує всі подібні твори, написані різними мовами» (Тарасенков А.Т. Последние дни жизни Н.В. Гоголя // Пантелеймон Кулиш. Николай Васильевич Гоголь: Опыт биографии. Приложения. — М., 2003. — С. 176).
Праця над «Розмислами…» (біля десяти років) йшла паралельно з роботою над «Вибраними місцями», а пізніше і другим томом «Мертвих душ». Гоголь постійно вносив усе нові й нові правки та доповнення. «Розмисли…» слугували своєрідним духовно-естетичним камертоном і орієнтиром для названих творів. їх об’єднувала Гоголева віра у християнські цінності. Слово церковне живило матерію його художніх творів.
Дослідники зазначають точність письменника у відтворенні ритуального порядку літургії та її змісту. При цьому слід зауважити, що його пояснення адресуються сучасникам, які шукають духовної опори у вірі. Гоголь нагадує про земний шлях людини, яка повинна готуватись «до діла і подвигу».
Письменник не просто переказує весь хід літургійного дійства, його специфічний «сюжет», але одночасно й оспівує його, бо, з погляду Гоголя, саме літургія здатна вирішити ті проблеми, які не під силу вирішити мистецтву слова. О. Анненкова пише про зв’язок слова «Розмислів…» з літературним словом Гоголя: «Робота над Літургією — спроба подолати як немічність, безсилля, так і франтуватість, спокусу літературного слова; а разом з тим — це і спроба саме письменницьким словом пояснити чин Божественної Літургії, доповнюючи тим самим численні й достатньо глибокі власне богословські тлумачення» (Анненкова Е.И. «Размышления о Божественной Литургии» в контексте позднего творчества Н.В. Гоголя // Гоголевский сборник. — СПб., 1994. — С. 131).