Літургія — умовне символічне зображення духовного світу, відображення вічного, статичного у тимчасовому і прийдешньому. Вона утримує події священної історії, а її дійство відтворює головний сюжет Преображення і приходу Царства Небесного.
Сюжет літургії передає таємничість єднання людини з Богом. Кожний епізод символізує цей шлях. Поява архієрея і віруючих у церкві є образом Першого пришестя, що породжує бажання віри і надію на відмову від гріховного життя. Сходження архієрея на олтар символічно виражає Вознесіння Христове. Літургія оголошених передає рух вірних до любові Божої, оповідаючи про боротьбу з гріхом і позбавлення від нього. А сходження архієрея з кафедри після читання Євангелія є образом Другого пришестя, коли і «проповідана буде… Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець» (Мт. 24: 14). Служителі наказують оголошеним вийти, як в належний час ангели розділять вірних і невірних, праведників і грішних. Оголошені полишають храм подібно до того, як із душ виходять всі пристрасті. Ті, хто залишаються в храмі, вступають у Царство Небесне. Цей Великий вхід є початком Великого Спасіння. І всі подальші дії (поцілунки усіх присутніх, спів Символу і трикратний виголос «Свят, свят, свят», читання молитви Господньої і «Єдин Свят, Єдин Господь») передають різні аспекти обоження буття в майбутньому.
Вся динаміка літургії спрямована на рух до обоження. Причастя завершує цей процес, відображаючи мить повного єднання з Богом. Церква — майбутнє Царство, символізує образ Бога і всесвіту, їх прийдешнє єднання. І кожна людська душа — мала церква, і вона теж здійснює своє єднання з Богом. Літургія передає рух космосу і людини до Царства Божого, це рух до обоження, що є основною характеристикою існування космосу і людей, які пережили Преображення, що і складає мету і призначення кожної людини. Відбувається це не само собою, а з волі Бога, його Дарів. І тут визначальною є роль Христа, який поєднав людську природу і божественну.
У «Світлому Воскресінні» — останньому розділі «Вибраних місць» — Гоголь передає ту емоційну атмосферу, яка повинна запанувати великої миті.
Оповідаючи хід літургії, Гоголь звертає увагу на реакцію її учасників. Письменник є своєрідним режисером усього дійства, а текст книги — це конспект великого сценарію Преображення. Кожен, хто бере участь у літургії, є «і тим, хто слухає, і тим, хто творить».
Те, що було не під силу слову художньому, мало бути втіленим у літургійному дійстві. Перед очима — нагадування про «великий подвиг любові», виразно явлений церковним дійством і духовним словом, його величчю і могутністю. Це дійство переключає людське існування в інший вимір, що існує поза земними клопотами, і наближує людину до вищої досконалості, прихиляючи її до Христа, до «великого подвигу любові». Літургія була іншою формою досягнення головної мети Гоголевого апостольства — воскресіння «мертвих душ», витворювала особливу містичну атмосферу, за якої людина розчиняється в божественній любові й переживає Преображення. Саме це пояснює і причину звернення до «Розмислів про Божественну Літургію», і тривалу роботу над цим твором, світло якої осяяло всю пізню творчість письменника.
Ймовірно, що заголовок твору належить С. Шевирьову (див.: Манн Ю. Творчество Гоголя: смысл и форма. — СПб., 2007. — С. 718).
До історії публікації твору причетні українські діячі культури. Осип Бодянський і Пантелеймон Куліш. Перший у 1856 р. підготував і відправив у Петербурзьку духовну цензуру рукопис книги, але цензурний комітет не дозволив публікацію. Митрополит Московський Філарет мав наміри сам виправити текст, та справа до цього не дійшла. Лише коли обер-прокурором Святійшого Синоду став граф Олександр Толстой, книга в понівеченому цензурою вигляді була надрукована 1857 р. Її першим видавцем був Пантелеймон Куліш.
Роздумування про Божественну Літургію / Пер. і дод. опрац. о. д-ра М. Комара. — Львів: Монастир Свято-Іванівської лаври; Свічадо, 2003.
Правило житія у світі
Написано взимку 1843‒1844 рр. під час перебування Гоголя в Ніцці, де він мешкав з кінця листопада 1843 по 19 березня 1844 р. Тут були створені «Навчальна книга для російського юнацтва», трактат «Про ті душевні уподобання і недоліки наші», стаття «Про стани в державі», замітка про Меріме, збірник виписок із творів святих отців і вчителів Церкви, а також почата робота над «Розмислами про Божественну Літургію». Рукопис «Правила…» Гоголь залишив у сім’ї Вієльгорських. У листі до графині Л.К. Вієльгорської від 12 квітня 1844 р. він писав: «Я Вам залишив те правило, яке зробило мене набагато кращим, ніж я був раніше. І тепер прошу Вас, як може тільки люблячий брат просити брата: не зневажуйте ним і перечитуйте з увагою у будь-яку неспокійну і сумну хвилину».