Выбрать главу

Залишимо особу імператора Миколи й розберемо, що таке монарх взагалі, як Божий помазаник, зобов’язаний стреміти ввірений йому народ до того світу, в якому перебуває Бог, і чи мав право Пушкін уподібнити його до древнього Боговидця Мойсея? Той із людей, на рамена якого впала доля мільйонів його побратимців, хто страшною відповідальністю за них перед Богом звільнений уже від усякої відповідальності перед людьми, хто уболіває жахом цієї відповідальності та ллє, може бути, незримо такі сльози і страждає такими стражданнями, про які й помислити не вміє людина, що стоїть внизу, хто серед самих розваг чує вічний, незмовкаючий у вухах поклик Божий, що невгамовно до нього волає, той може бути уподібнений до древнього Боговидця, може, подібно до нього, розбити листи своєї скрижалі, проклявши легковажно кружляюче плем’я, яке, замість того, щоб стреміти до того, до чого всьому треба стреміти на землі, суєтно скаче довкола своїх же, із себе самих створених кумирів. Але Пушкіна зупинило ще вище значення тієї ж влади, яку вимолило в небес немічне знесилення людства, вимолило її криком не про правосуддя небесне, перед яким не встояв би жоден чоловік на землі, але криком про небесну любов Божу, котра б усе вміла простити нам — і забування обов’язку нашого, і саме ремство наше, — все, що не прощає на землі чоловік, щоби один затим тільки зібрав свою владу в себе самого і відділився би від усіх нас, і став вище всього на землі, щоб через те стати ближче однаково до всіх, спускатися з вишини до всього і слухати все, починаючи з грому небес і ліри поета до непомітних веселощів наших.

Здається, ніби у цьому вірші Пушкін, поставивши питання собі самому, що таке ця влада, сам же й впав у прах перед величчю відповіді, що виникла в душі його. Не завадить зазначити, що це був той поет, котрий був занадто гордий і незалежністю своїх суджень, і своєю особистою гідністю. Ніхто не сказав так про себе, як він:

  Я памятник себе воздвиг нерукотворный, К нему не зарастет народная тропа; Вознесся выше он главою непокорной   Наполеонова столпа.

Хоч у Наполеоновому стовпі винен, звісно, ти[40]; але припустимо, коли б навіть вірш залишився у своєму попередньому вигляді, він все-таки послужив би доказом, і навіть ще більшим, як Пушкін, відчуваючи свою особисту перевагу, як людини, перед багатьма з вінценосців, чув у той же час всю малість звання свого перед званням вінценосця й умів благоговійно поклонитися перед тими з.них, котрі показали світові велич свого звання.

Поети наші прозрівали значення вище монарха, чуючи, що він неминуче повинен нарешті зробитися весь одна любов, і таким чином стане видно всім, чому государ є образ Божий, як це визнає, допоки чуттям, уся земля наша. Значення государя в Європі неминуче наблизиться до того ж вираження. Все до того веде, щоб викликати в государях вищу, Божеську любов до народів. Уже лунають зойки страждань душевних усього людства, якими захворів майже кожен з нинішніх європейських народів, і кидається, бідний, не знаючи сам, як і чим собі допомогти: всякий сторонній доторк жорстокий для розболених його ран; всякий засіб, всяка допомога, придумана умом, йому груба й не приносить зцілення. Ці крики посиляться, нарешті, до того, що розірветься з жалості й бездушне серце, і сила ще досі небувалого співчуття викличе силу іншої, ще досі небувалої любові. Спалахне людина любов’ю до всього людства, такою, якою ніколи ще не палала. З нас, людей пересічних, відчути таку любов у всій силі ніхто не спроможний; вона залишиться в ідеях і думках, а не у ділі; можуть пройнятися нею цілковито одні тільки ті, котрим уже постановлено у неодмінний закон полюбити всіх, як одну людину. Все полюбивши у своїй державі, до єдиного чоловіка всякого стану і звання, і обернувши все, що тільки є в ньому, ніби у власне тіло своє, перейнявшись духом за всіх, уболіваючи, ридаючи, молячись і день і ніч за страждаючий народ свій, государ набуде того всемогутнього голосу любові, котрий один тільки може бути доступний розболеному людству і котрого доторк не буде жорстким для його ран, котрий один може тільки внести примирення у всі стани і обернути на стрункий оркестр державу. Там тільки зцілиться уповні народ, де зрозуміє монарх вище значення своє — бути образом Того на землі, Котрий Сам є любов. В Європі не приходило нікому на ум визначати вище значення монарха. Державні люди, штукарі законів і правознавці дивилися на одну його сторону, саме, як на вищого чиновника в державі, поставленого від людей, а тому не знають навіть, як бути з цією владою, як їй вказати належні межі, коли, внаслідок щоденно змінливих обставин, буває потреба то розширити її межі, то обмежити її. А через це і государ і народ поставлені між собою у дивне становище: вони дивляться один на одного ледве не таким же точно чином, як на супротивників, бажаючих скористатися владою один проти одного. Вище значення монарха прозріли в нас поети, а не законознавці, почули з трепетом волю Бога створити її в Росії в її законному вигляді; від того й звуки їхні стають біблійними кожного разу, як тільки вилітає з вуст їхніх слово

вернуться

40

* Хоч у Наполеоновому стовпі винен, звісно, ти… — Під час першої публікації вірша О. Пушкіна «Я памятник себе воздвиг нерукотворный…» (т. 9 посмертного Зібрання творів) у ньому були зроблені виправлення, зокрема «Александрийского столпа» на «Наполеонова столпа», що, ймовірно, належали В. Жуковському.