1846
XVIII
Чотири листи до різних осіб з приводу «Мертвих душ»[74]
Ви даремно обурюєтесь на запальний тон деяких нападів на «Мертві душі». Це має свою добру сторону. Іноді треба мати проти себе озлоблених. Хто захоплений красотами, той не бачить недоліків і прощає все; але хто озлоблений, той постарається викопати в нас всяку погань і виставити її так яскраво назовні, що невільно її побачиш. Істину так рідко доводиться чути, що вже за одну крихтину її можна вибачити всякий образливий голос, з яким би вона не промовлялася. У критиці Булгаріна[75], Сеньковського[76] й Полевого[77] є багато справедливого, починаючи навіть з даної мені поради повчитися спершу російської грамоти, а потім уже писати. Дійсно, якби я не квапився з друкуванням рукопису й потримав його у себе з рік, я б побачив потім і сам, що в такому неохайному вигляді йому ніяк не можна було з’являтися на світ. Саме епіграми й насмішки з мене мені були потрібні, хоч з першого разу дуже припали не до серця. О, як нам потрібні неспинні щиглі, і цей образливий тон, і ці ядучі насмішки, що проймають наскрізь! На дні душі нашої стільки криється всякого дрібного, нікчемного самолюбства, дражливого, препоганого честолюбства, що нас щохвилини слід колоти, вражати, бити всією можливою зброєю, і ми маємо дякувати руці, яка щохвилини нас уражає.
Я би бажав, одначе, побільше критики не з боку літераторів, а з боку людей, зайнятих ділом самого життя, з боку практичних людей; як на горе, крім літераторів, не відгукнувся ніхто. А між тим «Мертві душі» викликали багато галасу, багато нарікань, зачепили за живе багатьох і насмішкою, і правдою, і карикатурою; торкнулися порядку речей, який у всіх щодня перед очима; наповнені промашками, анахронізмами, явним незнанням багатьох предметів; подекуди навіть зумисне вміщено кривдне й образливе: ану ж хтось вилає мене добряче і у лайці, у гніві викаже мені всю правду, якої добиваюсь. І хоч би одна душа подала голос! А міг усякий. Та як би ще розумно! Службовець-чиновник міг би мені явно довести перед усіма неправдоподібність мною зображеної події наведенням двох-трьох справ, які дійсно мали місце, й тим би спростував мене краще за всякі слова чи таким же чином міг би захистити й виправдати справедливість мною описаного. Наведенням події, що мала місце, краще доводиться діло, ніж пустими словами й літературним просторікуванням. Міг би те саме зробити і купець, і поміщик — словом, усякий грамотій, чи він сидьма сидить на місці, чи гасає вздовж і впоперек по всьому лицю Руської землі. Опріч власного погляду свого всякий чоловік, з того місця чи щабля у суспільстві, на який поставили його посада, звання й освіта, має нагоду бачити той же предмет з такого боку, з якого, крім нього, ніхто інший не може бачити. З приводу «Мертвих душ» могла б написатися всією юрмою читачів інша книга, незрівнянно цікавіша за «Мертві душі», яка б могла навчити не тільки мене, а й самих читачів, бо — нічого гріха таїти — всі ми дуже погано знаємо Росію.
75
*
76
*
77
*