1843
Охота ж тобі, будучи таким знавцем і відателем людини, ставити мені ті самі пусті запитання, котрі вміють поставити й інші. Половина їх належить до того, що ще попереду. Ну й яка користь з подібної цікавості? Одне тільки запитання розумне і гідне тебе, і я б бажав, щоб мені його поставили й інші, хоча не знаю, чи зумів би на нього відповісти розумно, — саме запитання: чому герої моїх останніх творів, і особливо «Мертвих душ», будучи далекі від того, щоби бути портретами дійсних людей, будучи самі по собі якостей зовсім непривабливих, невідомо чому близькі душі, так нібито в створенні їхньому брала участь якась обставина душевна? Ще рік тому мені було б ніяково відповідати на це навіть і тобі. Тепер же прямо скажу все: герої мої тому близькі душі, що вони із душі; всі мої останні твори — історія моєї власної душі. А щоб краще все це пояснити, означу тобі себе самого як письменника. Про мене багато розводилися, розбираючи деякі мої сторони, але головної сутності моєї не визначили. Її відчув один тільки Пушкін. Він мені говорив завжди, що ще в жодного письменника не було цього дару виставляти так яскраво пошлість життя, вміти окреслити в такій силі пошлість пошлої людину, щоб увесь той дріб’язок, якого не бачать очі, блиснув би крупно в очі всім. Ось моя головна якість, що одному мені належить і якої, дійсно, немає в інших письменників. Вона згодом поглибилася в мені ще сильніше від поєднання з нею певних душевних обставин. Та цього я не в змозі був відкрити тоді навіть і Пушкіну.
Ця якість виступила з більшою силою в «Мертвих душах». «Мертві душі» не тому так налякали Росію і зняли такий шум всередині неї, щоб вони розкрили які-небудь її рани або внутрішні хвороби, і не тому також, щоб представили приголомшливі картини торжествуючого зла і страждаючої невинності. Аж ніяк. Герої мої зовсім не лиходії; додав би я тільки одну добру рису будь-кому з них, читач примирився б з ними всіма. Та пошлість усього разом налякала читачів. Налякало їх те, що один за одним проходять у мене герої один пошліший за другого, що немає жодного утішливого явища, що ніде навіть і припочити або перевести дух бідному читачеві і що по прочитанню всієї книги здається, ніби справді вийшов з якогось задушного погреба на Божий світ. Мені б скоріш вибачили, якби я виставив картинних нелюдів; але пошлості не вибачили мені. Росіянина налякала його нікчемність більше за всі його пороки й вади. Явище дивовижне! Переляк прекрасний! В кому сильна така відраза до нікчемного, в тому, ймовірно, закладене все те, що протилежне нікчемному. Отже, ось у чому моє головне достоїнство; але достоїнство це, кажу знову, не розвинулось би в мені у такій силі, якби з ним не поєдналася моя власна душевна обставина і моя власна душевна історія. Ніхто з читачів моїх не знав того, що, сміючись з моїх героїв, він сміявся з мене.
В мені не було якого-небудь одного надто сильного пороку, який би висунувся видніше за всі мої інші пороки, все рівно, як не було також ніякої картинної доброчесності, що могла б надати мені якого-небудь картинного вигляду; але зате, натомість, у мені вмістилося зібрання всіх можливих гидот, кожної потроху, й до того у такій великій кількості, якої я ще не зустрічав досі в жодній людині. Бог дав мені багатобічну природу. Він поселив мені також у душу, вже від народження мого, кілька добрих якостей; але кращою з них, за яку не вмію, як дякувати Йому, було