Заповіт мій негайно по смерті моїй повинен бути надрукований в усіх журналах і відомостях, щоб, з причини незнання його, ніхто не зробився би переді мною невинно винуватим і тим би не завдав докору своїй душі.
1845
II
Жінка у світі
Ви думаєте, що ніякого впливу на суспільство мати не можете; я думаю протилежне. Вплив жінки може бути дуже великим, саме тепер, за нинішнього ладу чи безладу суспільства, в якому, з одного боку, представляється втомлена освіченість суспільна, а з іншого — якесь охолодження душевне, якась моральна втома, потребуюча оживотворення. Щоб здійснити це оживотворення, потрібне сприяння жінки. Ця істина у вигляді якогось темного передчуття пронеслась раптово всіма кутками світу, і все чогось тепер очікує від жінки. Відставивши все інше вбік, подивимось на нашу Росію, і особливо на те, що в нас так часто перед очима, — на численність всякого роду зловживань. Виявиться, що більша частина хабарів, несправедливостей по службі й тому подібного, в чому звинувачують наших чиновників і не чиновників усіх класів, походить чи від розтратливості їхніх дружин, які так жадають сяяти у світі великому й малому і вимагають на те грошей від чоловіків, чи від пустоти їхнього домашнього життя, відданого якимось ідеальним мріям, а не сутності їхніх обов’язків, які в кілька разів прекрасніші та піднесеніші за усілякі мріяння. Чоловіки не дозволили б собі й десятої частки спричиненого ними безладу, якби їхні жінки хоч скільки-небудь виконували свій обов’язок. Душа жінки — охоронний талісман для чоловіка, який оберігає його від моральної зарази; вона є силою, втримуючою його на прямій дорозі, і провідником, який повертає його з кривої на пряму; і навпаки, душа жінки може бути його злом і погубити його навіки. Ви самі це відчули й висловились про це так гарно, як до сих пір ще ніколи не висловлювались ніякі жіночі рядки. Та ви говорите, що на всіх інших жінок чекають поприща, а на вас ні. Ви їм бачите роботу скрізь, чи виправляти і поправляти вже зіпсоване, чи заводити знову що-небудь потрібне, словом — усіляко допомагати, а собі одній тільки не бачите нічого й сумно повторюєте: «Чого я не на їхньому місці!» Знайте ж, що це загальне засліплення всіх. Усякому тепер здається, що він міг би зробити багато добра на місці й на посаді іншого, і тільки не може зробити його на своїй посаді. Це причина усіх бід. Треба подумати тепер про те всім нам, як на своєму власному місці зробити добро. Повірте, що Бог недаремно повелів кожному бути на тому місці, на якому він тепер стоїть. Треба тільки добре огледітись кругом себе. Ви говорите, чого ви не матір родини, щоб виконувати обов’язки матері, які вам уявляються тепер так ясно; чого не розлагоджена ваша маєтність, щоб змусити вас їхати у село, бути поміщицею і зайнятися хазяйством; чого ваш чоловік не зайнятий якою-небудь загальнокорисною трудною посадою, щоб вам хоч тут йому допомагати і бути силою, його освіжаючою, і чому, замість усього цього, на вас чекають одні пусті виїзди в світ і пусте, витхле світське товариство, яке тепер вам здається безлюднішим самого безлюддя. Але тим не менш світ все ж населений; у ньому люди, й при тому такі ж, як і скрізь. Вони і хворіють, і страждають, і бідують, і без слів волають про допомогу, — та, на жаль! навіть не знають, як попросити про неї. Якому ж злидареві слід раніше допомагати: чи тому, хто ще може виходити на вулицю і просити, чи ж тому, котрий не в силах уже й руки простягнути? Ви говорите, що навіть не знаєте й не можете придумати, чим ви можете бути кому-небудь корисною в світі; що для цього треба мати стільки всякого роду засобів, треба бути такою і розумною і всезнаючою жінкою, що у вас у голові паморочиться від однієї тільки думки про все це. А якщо для цього треба бути тільки тим, чим ви вже є? А якщо у вас уже є саме такі засоби, які тепер потрібні? Все, що ви говорите про саму себе, цілковита правда; ви, справді, занадто молоді, не отримали ні знання людей, ні знання життя, словом — нічого того, що необхідне, щоб надавати допомогу душевну іншим; може бути, навіть ви й ніколи цього не отримаєте; але у вас є інші засоби, з якими для вас все можливе. По-перше, ви маєте вже красу, по-друге — не знеславлене, не обмовлене ім’я, по-третє — владу, якої самі в собі не підозрюєте — владу чистоти душевної. Краса жінки ще таїна. Бог недарма повелів деяким з жінок бути красунями; недарма визначено, щоби всіх однаково вражала краса, — навіть і таких, котрі до всього безчуттєві й ні до чого нездатні. Якщо вже одна безглузда примха красуні бувала причиною переворотів всесвітніх і змушувала робити дурниці найрозумніших людей, що ж було б тоді, якби ця примха була обдуманою і спрямованою на добро? Скільки— б добра тоді могла призвести красуня у порівнянні з іншими жінками! Так що цей засіб сильний. Але ви маєте ще вищу красу, чисту привабність якоїсь особливої, одній вам властивої невинності, яку я не вмію визначити словом, але в якій так і світиться всім ваша голубина душа. Чи знаєте, що мені зізнавалися найрозпусніші з нашої молоді, що перед вами ніщо погане не йшло їм до голови, що вони не відважуються сказати у вашій присутності не тільки двозначного слова, яким частують інших обраниць, але навіть просто ніякого слова, відчуваючи, що все буде перед вами якесь грубе і відгукнеться чимось зухвалим і непристойним. Ось уже один вплив, який робиться без вашого відому від однієї вашої присутності! Хто не сміє собі дозволити у вашій присутності поганої думки, той уже її соромиться; а таке звернення на самого себе, хай навіть і миттєве, є вже першим кроком людини до того, щоб бути краще. Так що цей засіб теж сильний. На додачу до всього ви маєте уже Самим Богом поміщене вам у душу стремління, чи, як називаєте ви, прагнення добра. Невже ви думаєте, що даремно навіяне вам це прагнення, від якого ви не спокійні ні на хвилину? Щойно вийшли ви заміж за чоловіка благородного, розумного, який має всі якості, щоб зробити щасливою дружину свою, як уже, замість того щоб заховатися в глибині вашого домашнього щастя, мучитесь думкою, що ви недостойні такого щастя, що не маєте права ним користатися в той час, коли навкруг вас так багато страждань, коли щохвилини лунають вісті про бідування всякого роду: про голод, пожежі, тяжке горе душевне й страшні хвороби розуму, якими заражене теперішнє покоління. Повірте, це не даремно. Хто утримує в душі своїй таке небесне хвилювання за людей, таку ангельську тугу за ними серед найбільш розважальних веселощів, той багато, багато може для них зробити; у того скрізь поприще, тому що скрізь люди. Не тікайте ж від світу, серед якого вам призначено бути, не сперечайтесь з Провидінням. У вас живе та незвідана сила, яка потрібна тепер світові: самий ваш голос від постійного устремління вашої думки летіти на допомогу людині, прибрав уже якісь рідні звуки всім, так що, коли ви заговорите у супроводі чистого погляду вашого й цієї посмішки, що ніколи не полишає вуста ваші, яка одним тільки вам властива, то кожному здає