Росія нинішня, потрібно неодмінно по ній проїздитись самому. Чуткам не вірте ніяким. Вірно тільки те, що ще ніколи не бувало в Росії такого незвичайного розмаїття й несхожості у думках і віруваннях всіх людей, ніколи ще різниця в освіті й вихованні не відштовхнула так один від одного всіх і не викликала такого розладу в усьому. Крізь це все пронісся дух пліток, пустих поверхових висновків, найдурніших чуток, односторонніх і нікчемних умовиводів. Все це збило й сплутало до того в кожного його думку про Росію, що рішуче не можна вірити нікому. Потрібно самому дізнаватися, потрібно проїздитись по Росії. Це особливо добре для того, хто побув певний час від неї вдалині і приїхав з незатуманеною і свіжою головою. Він побачить багато того, чого не бачить людина, що знаходиться у самому вирі, дратівлива й чутлива до животрепетних інтересів хвилини. Здійсніть вашу подорож ось яким чином: перш за все викиньте з вашої голови всі до одної ваші думки про Росію, які у вас тільки є, відмовтесь від власних своїх висновків, які вже встигли зробити, уявіть, що ви зовсім нічого не знаєте, та їдьте наче в нову доти вам невідому землю. Так само, як російський мандрівник, приїжджаючи в кожне значливе європейське місто, поспішає побачити всі його древності й примітні місця, таким же точно чином і ще з більшою цікавістю, приїхавши до першого повітового чи губернського міста, намагайтесь дізнатись про його пам’ятні місця. Вони не в архітектурних будівлях і древностях, а в людях. Клянусь, людина варта того, щоб її роздивлятися з більшою цікавістю, ніж фабрику чи руїну. Спробуйте тільки на неї подивитись, озброївшись однією краплею істинно братської любові до неї, і ви від неї вже не відірветесь — такою вона стане для вас цікавою. Познайомтесь спочатку з тими з них, котрі становлять сіль кожного міста чи округу; таких буває чоловіки два-три в кожному місті. Вони вам у кількох рисах окреслять все місто, так що вам буде видно вже самому, де і в яких місцях проводити найбільше спостережень над нинішніми речами. Розбалакавшись з чоловіком передовим з кожного стану (з вами ж усі так охоче розбалакуються й розкриваються ледь не нарозхрист), ви від нього дізнаєтесь, що таке всякий стан у його нинішньому вигляді. Кмітливий і меткий купець одразу вам пояснить, що таке в їхньому місті купецтво; порядний і тверезий міщанин дасть поняття про міщанство. Від чиновника-ділка дізнаєтесь про посадове проведення, а загальне забарвлення і дух товариства почуєте самі. На передових людей, одначе, не надто покладайтесь, краще намагайтесь розпитати двох або трьох чоловік з кожного стану. Не забувайте того, що тепер всі між собою у сварці, і всякий один на одного бреше й наговорює нещадно. З духівництвом ви зійдетесь одразу, тому що з ним взагалі ви знайомитесь швидко; від них дізнаєтесь інше. І якщо ви таким чином проїздите тільки по головних містах і пунктах Росії, то вже побачите ясно як день, де і на якому місці ви можете бути корисним і про яку посаду слід вам просити. А поки ви вже однією поїздкою вашою можете зробити багато добра, якщо тільки захочете. У самій подорожі цій постануть перед вами такі християнські подвиги, яких і у самому монастирі не зустрінете. По-перше, будучи приязним у розмові, подобаючись кожному, ви можете, як сторонній і свіжий чоловік, стати третьою, примирливою особою. Чи знаєте, як це важливо, як це тепер потрібно Росії і який у цьому високий подвиг! Спаситель оцінив його заледве не вище за всі інші: Він прямо називає миротворців синами Божими. А миротворцеві в нас поприще всюди. Все пересварилось: дворяни у нас між собою, як коти з собаками; купці між собою, як коти з собаками; міщани між собою, як коти з собаками; селяни, якщо тільки не скеровані спонукливою силою до дружньої роботи, між собою, як коти з собаками. Навіть чесні й добрі люди між собою в розладі; тільки між шахраями бачиться щось подібне до дружби і єднання у той час, коли кого-не-будь з них сильно стануть переслідувати. Всюди поприще примирителю. Не бійтесь, примирювати не важко. Людям важко самим замиритися між собою, але, як тільки стане між ними третій, він їх одразу примирить. Тому-то у нас завжди мав таку силу третейський суд, достоту творіння землі нашої, що встигав досі більше за всі інші суди. У природі людини, й особливо російської, є дивовижна властивість: як тільки помітить вона, що інший скільки-небудь до неї прихиляється або виказує поблажливість, вона сама уже готова заледве не просити пробачення. Поступитися ніхто не хоче першим, але як тільки один зважився на великодушне діло, другий уже рветься ніби утерти носа йому великодушністю. Ось чому у нас швидше, ніж деінде, можуть покласти край найбільш застарілим сваркам і позовам, якщо тільки стане серед позивачів людина істинно благородна, шанована усіма й до того ще знавець людського серця. А примирення, повторюю знову, тепер потрібне: якби тільки декілька чесних людей, котрі, через розбіжність у думках стосовно одного якогось предмета, суперечать один одному в діях, погодились подати один одному руку, шахраям було б уже непереливки. Отже, ось вам одна частина подвигів, які вам можуть трапитися на кожному кроці вашої поїздки Росією. Є й друга, не менш важлива. Ви можете зробити велику послугу духівництву тих міст, через які проїжджатимете, познайомивши їх краще з товариством, серед якого вони живуть, увівши їх у знання тих речей і каверз, про які не говорить зовсім на сповіді нинішня людина, вважаючи, що вони мають бути поза християнським життям. Це дуже потрібно, тому що багато з духовних, як я знаю, зневірились від безлічі безчинств, що виникли останнім часом, майже упевнились, що їх ніхто тепер не слухає, що слова й проповідь кидаються на повітря і зло пустило так глибоко своє коріння, що не можна вже й думати про його викорінення. Це несправедливо. Грішить нинішня людина, справді, незрівнянно більше, ніж будь-коли раніше, але грішить не від надміру свого власного розпутства, не від нечутливості й не від того, щоб хотіла грішити, а від того, що не бачить гріхів своїх. Ще не ясно і не зовсім відкрилась страшна істина нинішнього віку, що тепер усі грішать до єдиного, але грішать не прямо, а опосередковано. Цього ще не почув добре і сам проповідник; тому й проповідь його кидається на повітря, й люди глухі до слів його. Сказати: «Не крадіть, не розкошуйте, не беріть хабарів, моліться й давайте милостиню неімущим» — тепер ніщо і нічого не зробить. Крім того, що всякий скаже: «Таж це вже відомо», — а ще виправдається перед самим собою і знайде себе заледве не святим. Він скаже: «Красти я не краду: поклади переді мною годинник, червінці, яку хочеш річ — я її не торкнусь; я навіть вигнав за крадіжку свою власну людину; живу я, звісно, розкішно, але у мене немає ні дітей, ні родичів, мені немає для кого збирати копійку, розкошами я навіть приношу користь, хліб майстровим, ремісникам, купцям, фабрикантам; хабар я беру тільки з багатого, котрий сам просить про це, котрому це не в розорення; молитися я молюсь, ось і тепер стою в церкві, хрещуся й б’ю поклони; допомагати — допомагаю: жоден жебрак не йде від мене без мідного гроша, від жодної пожертви на який-небудь благодійний заклад ще не відмовлявся». Словом, він побачить себе не тільки правим після такої проповіді, а ще й запишається своєю безгрішністю.