Проте якщо підняти перед ним завісу й показати йому хоча б частину тих жахів, які він робить опосередковано, а не прямо, тоді він заговорить інакше. Сказати чесному, але короткозорому багачеві, що він, прибираючи свій дім та заводячи у себе все на панську ногу, завдає збитків приманою, поселяючи в іншому, менш багатому, таке ж бажання, котрий через те, щоб не відстати від нього, розорює не тільки власну, а й чужу маєтність, грабує й пускає по миру людей; та після того й представити йому одну з тих жахливих картин голоду всередині Росії, від яких сторч підніметься у нього волосся і яких, може бути, не сталось би, якби не став він жити на панську ногу, та грати першу скрипку у товаристві, та морочити голови іншим. Показати таким же самим чином усім модницям, котрі не люблять нікуди з’являтися в одних і тих самих сукнях і, не доношуючи нічого, нашивають купи нового, йдучи за найменшим вихилясом моди, — показати їм, що вони зовсім не тим грішать, що займаються цією суєтністю і витрачають гроші, але тим, що зробили такий образ життя необхідністю для інших, що чоловік якоїсь жінки схопив уже через це хабара зі свого ж брата чиновника (припустимо, цей чиновник був багатий; але, щоб доставити хабар, він змушений був насісти на менш багатого, а той, зі свого боку, насів на якого-небудь засідателя чи станового пристава, а становий пристав уже невільно був змушений грабувати бідних та неімущих), та після цього й виставити усім модницям картину голоду. Тоді їм не піде на ум який-небудь капелюшок чи модна сукня; побачать вони, що не врятує їх від страшного одвіту перед Богом навіть і грошик, кинутий убогому, навіть і ті чоловіколюбні заклади, котрі закладають вони у містах на рахунок пограбованих провінцій. Ні, чоловік не байдужий, чоловік зрушиться, якщо тільки йому покажеш діло як є. Він тепер зрушиться ще більше, ніж будь-коли раніше, тому що природа його пом’якшена, половина гріхів його — від невідання, а не від розпущеності. Він, як спасителя, обцілує того, хто змусить його звернути погляд на самого себе. Тільки злегка хай підніме проповідник завісу й покаже йому хоч один з тих щохвилинних злочинів, які він робить, в нього вже відніметься дух похвалятися безгрішністю своєю; не стане він виправдовувати свою розкіш підлими й жалюгідними софізмами, нібито потрібна вона з тим, щоб доставляти хліб майстровим. Він і сам тоді зметикує, що розорити півсела чи півповіту з тим, щоб забезпечити хлібом теслю Гамбса[82], — це висновок, який міг утворитися тільки в пустій голові економа XIX віку, а не у здоровій голові розумної людини. А що ж, коли проповідник підніме весь ланцюг тієї безлічі опосередкованих злочинів, які робить чоловік своєю необачністю, гордістю і самовпевненістю в собі й покаже всю небезпеку нинішнього часу, серед якого кожен може погубити за разом кілька душ, не тільки одну свою, серед якого, навіть не будучи безчесним, можна змусити інших бути безчесними і підлотниками однією тільки своєю необачністю, словом — якщо тільки скільки-небудь покаже, як всі небезпечно ходять? Ні, люди не будуть глухими до слів його, не впаде на повітря жодне слово його проповіді. А ви можете на це навести багатьох священників, повідомляючи про всі каверзи нинішнього люду, які ви наберете в дорозі. Та не одним священикам, ви можете й іншим людям принести цим користь. Всім тепер потрібні ці відомості.
82
*