Життя треба показати людині, — життя, взяте під кутом його нинішньої плутанини, а не попередньої, — життя, оглянуте не поверховим поглядом світської людини, але зважене й оцінене таким оцінювачем, котрий поглянув на нього вищим поглядом християнина. Велике незнання Росії посеред Росії. Все живе в іноземних журналах і газетах, а не в землі своїй. Місто не знає міста, людина людини; люди, що живуть тільки за однією стіною, здається, ніби живуть за морями. Ви можете під час вашої поїздки їх зазнайомити між собою і зробити взаємний доброчинний розмін відомостями, наче меткий купець, забравши відомості в одному місті, продати їх із зиском у іншому, всіх збагатити і водночас розбагатіти самому більше за всіх. Подвиг на подвигу очікує на вас на кожному кроці, і ви цього не бачите! Отямтесь! Куряча сліпота на очах ваших! Не залучити вам любові до себе в душу. Не полюбити вам людей до тих пір, поки не послужите їм. Який слуга може прив’язатися до свого пана, котрий від нього далеко і на котрого ще не попрацював він особисто? Тому й любиме так сильно дитя матір’ю, що вона довго його носила в собі, все витратила на нього і вся через нього вистраждалась. Отямтеся! Монастир ваш — Росія!
1845
XXI
Що таке губернаторша
Я радий, що здоров’я ваше краще; моє ж здоров’я… але в сторону наші здоров’я: ми маємо забути про них так само, як і про себе. Отже, ви повертаєтесь знову до вашого губернського міста. Ви повинні з новими силами полюбити його, — воно довірене вам, воно має бути вашим рідним. Ви даремно починаєте думати знову, що ваша присутність стосовно діяльності суспільної в ньому цілком намарна, що товариство зіпсуте в корені. Ви просто стомилися — ото і все. Діяльність на губернаторшу чекає всюди, на всякому кроці. Вона навіть і тоді робить вплив, коли нічого не робить. Ви самі вже знаєте, що діло не в суєтах і безоглядних киданнях на все. Перед вами два живих приклади, які ви самі назвали. Попередниця ваша Ж***[84] завела купу благодійних закладів, а з ними разом — і купу паперового листування і метушні, економів, секретарів, покражу, безголов’я, прославилась благодійністю у Петербурзі й наробила катавасію в К***[85]; княгиня ж О***[86], що була до неї губернаторшею у вашому ж місті К***, не завела ніяких закладів, притулків, не прошуміла ніде далі свого міста, не мала навіть ніякого впливу на свого чоловіка і не цікавилась нічим, власне урядовим та офіційним, а між тим донині ніхто в місті не може про неї згадати без сліз, і кожен, починаючи з купця до останнього бурлаки, до цих пір ще повторює: «Ні, не буде другої ніколи княгині О***!» А хто це повторює? Те саме місто, для якого, ви вважаєте, нічого неможливо зробити, те саме товариство, яке ви вважаєте зіпсутим навіки. Отже, ніби справді нічого не можна зробити? Ви стомилися — ото й все! Стомилися від того, що взялися надто згарячу, надто поклалися на власні сили, жіноче завзяття вас захопило… Повторюю вам знову те ж саме, що раніше: ваш вплив сильний. Ви перша особа в місті, з вас будуть переймати все до останньої дрібнички, дякуючи мавпуванню моди і взагалі нашому російському мавпуванню. Ви будете законодавицею в усьому. Якщо ви тільки власні ваші діла станете робити добре, то й сим уже зробите вплив, тому що змусите інших зайнятися краще власними ділами. Женіть розкіш (поки немає інших справ), уже й це благородне діло, воно до всього не потребує ні суєти, ні витрат. Не пропускайте жодного зібрання й балу, приїздіть саме з тим, щоб показатися в одній і тій же сукні; три, чотири, п’ять, шість разів одягайте одну й ту ж сукню. Хваліть на всіх тільки те, що дешеве й просте. Словом, женіть цю гидку, негідну розкіш, цю виразку Росії, джерело хабарів, несправедливостей і мерзотностей, які у нас є. Якщо вам тільки одне це пощастить зробити, то ви вже більше принесете суттєвої користі, ніж сама княгиня О***. А це, як ви самі бачите, навіть не потребує ніяких пожертв, навіть і часу не забирає. Друже мій, ви стомилися. З ваших же попередніх листів я бачу, що для початку ви уже встигли зробити багато доброго (якби не надто квапилися, вийшло б ще більше), про вас уже поширились чутки за межами К***, дещо з них дійшло і до мене. Та ви ще дуже поспішливі, ви ще надто захоплюєтесь, вас ще надто допікає й вражає всяка неприємність і гидота. Друже мій, згадайте знову мої слова, у справедливості яких, кажете, що самі впевнилися: дивитися на все місто, як лікар дивиться на лазарет. Дивіться ж так, але додайте до цього ще дещо, а саме: переконайте саму себе, що всі хворі, які перебувають у лазареті, власне ваші рідні й близькі серцю вашому люди, тоді все перед вами зміниться: ви з людьми примиритесь і ворогуватимете тільки з їхніми хворобами. Хто вам сказав, що хвороби ці невиліковні? Це ви самі собі сказали, тому що не знайшли в руках у себе засобу. Що ж, хіба ви всезнаючий лікар? А чому ви не звернулися з проханням про допомогу до інших? Хіба я даремно просив вас повідомити все, що тільки є у вашому місті, ввести мене у знання про ваше місто, щоб я мав повне поняття про ваше місто? Чому ж ви цього не зробили, тим більше що самі впевнені, ніби я можу на багато що мати більший вплив, ніж ви; тим більше що самі ж приписуєте мені певне не всім спільне знання людей; тим більше, зрештою, що самі говорите, ніби я вам допоміг у вашому душевному ділі більше, ніж будь-хто інший? Невже ви думаєте, що я не зумів би так само допомогти і вашим невиліковним хворим? Адже ви забули, що я можу й помолитися, молитва моя може досягнути й до Бога, Бог може послати уму моєму напоумлення, а ум, напоумлений Богом, може зробити дещо краще того ума, що не напоумлений Ним.
84
*
85
*
86
*