Намагайтесь усіх обраних і кращих у місті сподвигнути також до діяльності громадської: всякий з них може зробити багато майже подібного вам. їх можна сподвигнути. Якщо ви мені дасте тільки повне поняття про їхні характери, образ життя і заняття, я вам скажу, чим і як їх можна підохотити; є в російській людині сокровенні струни, яких вона сама не знає, по яких можна так ударити, що вона вся стріпонеться. Ви мені вже назвали декотрих у вашому місті як людей розумних і благородних; я певен, що їх відшукається навіть і більше. Не дивіться на потворну зовнішність, не дивіться на неприємні замашки, грубість, черствість, незграбність спілкування, ні навіть на фанфаронство, легкодумність учинків і всякі надто ловкі панібратства. Ми всі останнім часом набули чогось зверхньо-неприємного у спілкуванні, але при всьому тому в глибині душ наших є більше ніж будь-коли добрих почуттів, незважаючи на те, що ми завалили їх усяким мотлохом і навіть просто заплювали їх самі. Особливо не нехтуйте жінками. Клянусь, жінки набагато кращі за нас, чоловіків. У них більше великодушності, більше відважності на все благородне; не дивіться на те, що вони закружляли у вихорі моди й пустоти. Якщо тільки зумієте заговорити з ними мовою самої душі, якщо тільки скільки-небудь зумієте окреслити перед жінкою її високе поприще, якого чекає тепер від неї світ, — її небесне поприще бути побудницею нашою до всього прямого, благородного і чесного, кликнути клич людині на благородне стремління, то та ж сама жінка, котру ви вважали пустою, благородно спалахне вся раптом, подивиться на саму себе, на свої покинені обов’язки, спонукає себе саму на все чисте, спонукає свого чоловіка на виконання чесне обов’язку і, шпурнувши далеко в сторону своє манаття, всіх наверне до діла. Клянусь, жінки у нас отямляться раніше чоловіків, благородно дорікнуть нам, благородно шмагонуть і поженуть нас бичем сорому і совісті, як нерозумну отару баранів, раніше ніж кожен із нас встигне отямитись і відчути, що йому слід було давно побігти самому, не чекаючи бича. Вас полюблять, і полюблять сильно, та й не можна їм не полюбити вас, коли спізнають вашу душу; але до того часу ви всіх їх любіть до єдиного, ніяк не зважаючи на те, коли б хто-небудь вас і не любив…
Та лист мій стає задовгим. Відчуваю, що починаю говорити речі, може бути, не зовсім доречні ні вашому місту, ні вам у цю дійсну вашу хвилину; але ви самі тому виною, не повідомивши мені докладних свідчень ні про що. До сих пір я точно як у лісі. Чую тільки про якісь невиліковні хвороби і не знаю, чим хто хворіє. А у мене звичай не вірити за чутками ніяким невиліковностям, і ніколи не назву я ніяку хворобу невиліковною до тих пір, поки не общупаю її моєю власною рукою. Отже, розгляньте ж знову, заради мене, все місто. Опишіть все і всіх, не звільняючи нікого від трьох неминучих питань: у чому полягає його посада, скільки на ній можна зробити добра і скільки зла. Зробіть як старанна учениця: виготуйте для цього зошит і не забувайте бути у ваших поясненнях мені якомога ґрунтовнішою, не забувайте, що я нерозумний, справді нерозумний, до тих пір, поки не введуть мене у найбільш докладне знання. Краще уявляйте, що перед вами стоїть дитина чи такий невіглас, котрому до останньої дрібнички потрібно все розтлумачувати; тоді тільки лист ваш буде таким, як слід. Я не знаю, чому ви мене вважаєте якимось всезнайком. Що мені випало вам дещо провістити і провіщене збулося, — це сталося єдине від того, що ви мене ввели у тодішній стан душі вашої. Велике діло так угадати! Варто тільки пильніше вдивитися у сучасне, майбутнє раптом виступить само собою. Дурень той, хто думає про майбутнє опріч сучасного. Він або збреше, або скаже загадку. Я вас, між іншим, ще покартаю за ті ваші рядки, котрі тут виставлю вам на очі:
«Сумно й навіть гірко бачити зблизька стан Росії, але, однак, не слід про це говорити. Ми повинні з надією і світлим поглядом дивитися у майбутнє, що в руках милосердного Бога». В руках милосердного Бога все: і сучасне, і минуле, і майбутнє. Від того і вся біда наша, що ми не дивимось у сучасне, а дивимось у майбутнє. Від того і біда вся, що як тільки, вгледівшись у сучасне, помітимо ми, що дещо в ньому гірке та сумне, інше просто гидке або ж робиться не так, як би нам хотілось, ми махнемо на все рукою й нумо витріщати очі в майбутнє. Від того Бог і ума нам не дає; від того й майбутнє висить у нас усіх ніби на повітрі: чують декотрі, що воно гарне, дякуючи декотрим передовим людям, котрі теж почули його чуттям і ще не перевірили законним арифметичним висновком; але як досягти до цього майбутнього, ніхто не знає. Воно ніби кислий виноград. Дрібничку призабули! Призабули всі, що шляхи й дороги до цього світлого майбуття заховані саме в цьому темному і заплутаному сучасному, якого ніхто не хоче знати: кожен вважає його низьким і не достойним своєї уваги і навіть сердиться, коли виставляють його на вид усім. Введіть же хоч мене у знання сучасного. Не бентежтесь мерзотностями і подавайте мені всяку мерзотність! Для мене мерзотності не дивина: я сам доволі мерзотний. Поки я ще мало входив у мерзотності, мене всяка мерзотність бентежила, я багато через що зневірився, і мені ставало страшно за Росію; з тих же пір, як став я більше вдивлятися в мерзотності, я просвітлів духом; переді мною стали з’являтися виходи, засоби й путі, і я відчув ще більше благоговіння перед Провидінням. І тепер більш за все дякую Бога за те, що сподобив Він мене, хоч почасти, спізнати мерзотності як мої власні, так і бідних моїх побратимів. І якщо є в мені яка-небудь крапля ума, властивого не всім людям, так і те від того, що вдивлявся я більше в ці мерзотності. І якщо мені поталанило надати допомогу душевну декотрим близьким моєму серцю, а в тому числі й вам, так це від того, що вдивлявся я більше в ці мерзотності. І якщо я набув нарешті любов до людей не мрійливу, але сутнісну, то це все ж нарешті від того ж самого, що вдивлявся я більше в усякі мерзотності. Не лякайтесь же і ви мерзотностей і особливо не відвертайтесь від тих людей, котрі вам здаються чомусь мерзенними. Запевняю вас, що прийде час, коли багато у нас на Русі з чистеньких гірко заплачуть, закривши руками лице своє, саме від того, що вважали себе надто чистими, що хвалилися чистотою своєю і всякими піднесеними стремліннями кудись, вважаючи себе через це кращими за інших. Пам’ятайте ж усе це і, помолившись, беріться знову за свої діла бадьоріше і свіжіше, ніж будь-коли раніше. Перечитайте разів п’ять, шість мого листа, саме через те, що в ньому все розкидане і немає строгого логічного порядку, чого, втім, виною ви самі. Треба, щоб сутність листа залишилась вся у вас, питання мої зробились би вашими питаннями і бажання моє — вашим бажанням, щоб всяке слово і буква переслідували б вас і мучили до тих пір, поки не виконаєте мого прохання таким саме чином, як я хочу.