Що ж до проповіді, котру ти вважаєш потрібного, то на це я тобі скажу ось що: я скоріше тієї думки, що священику, не вповні наставленому в своєму ділі і не ознайомленому з людьми, його оточуючими, краще зовсім не виголошувати проповіді. Чи подумав ти про те, яке трудне діло сказати розумну проповідь і особливо мужикам? Ні, краще трохи потерпи, принаймні до тих пір, поки і священик більше роздивиться, та й ти також. А до того часу пораджу тобі те, що одному вже порадив і що, здається, йому пішло уже на користь. Візьми святих отців і особливо Золотоустого, кажу тому Золотоустого, що Золотоустий, маючи діло з народом-невігласом, що прийняв тільки позірне християнство, але в серцях залишився грубими язичниками, намагався бути особливо доступним до понять людини простої та грубої і говорить такою живою мовою про предмети потрібні й навіть дуже високі, що цілком можна обернути місця з проповідей його до нашого мужика, і він зрозуміє. Візьми Золотоустого і читай його разом з твоїм священиком, ще й з олівцем у руці, щоб зазначати тут же всі такі місця, а таких місць у Золотоустого десятками по всій проповіді. І ці самі місця хай він скаже народу; не треба, щоб вони були довгими: сторінка чи навіть півсторінки; чим менше, тим краще. Але треба, щоб перед тим, як промовляти їх народові, священик прочитав їх кілька разів з тобою разом, з тим, щоб уміти їх промовити йому не тільки з натхненням, але таким переконливим голосом, начеб він клопотався про яку-небудь власну вигоду свою, від котрої залежить благополуччя його життя. Побачиш, що це буде дієвіше, ніж його власна проповідь. Народові треба мало говорити, але влучно, — інакше він може звикнути до проповіді так само, як звикло до неї вище коло, котре їздить слухати знаменитих європейських проповідників таким же самим чином, як їде в оперу або в спектакль. У К*** священик не говорить ніякої проповіді, але, знаючи наскрізь усіх мужиків, очікує тільки сповіді. І на сповіді так допече з них кожного, що він наче з бані виходить з церкви. З*** відправив до нього зумисне сповідувати 30 чоловік робітників зі своєї фабрики, п’яниць і крутіїв першорядних, а сам став на паперті церковній, щоб подивитися їм у обличчя в той час, як вони будуть виходити з церкви: всі вийшли червоні, як раки. А здається, небагато й тримав їх на сповіді; по чотири, по п’ять чоловік сповідував одразу. І після того, за словами самого З***, протягом двох місяців не показувався жоден з них у корчмі, так що шинкарі в окрузі не могли прикласти ума, від чого це сталося.
Утім досить. Попрацюй старанно тільки рік, а там діло вже само собою піде робитися так, що не треба буде тобі й рук докладати. Розбагатієш ти як Крез, наперекір тим підсліпуватим людям, котрі думають, ніби вигоди поміщика йдуть нарізно з вигодами мужиків. Ти їм доведеш ділом, а не словами, що вони брешуть і що коли тільки поміщик подивився оком християнина на свій обов’язок, то не тільки він може зміцнити старі зв’язки, про котрі торочать, ніби вони щезнули навіки, але зв’язати їх новими, ще сильнішими зв’язками — зв’язками у Христі, за котрі вже нічого не може бути сильнішим. І ти, не служивши досі ревно ні на якому поприщі, прислужишся такою службою государю у званні поміщика, якою не прислужиться інший великочиновний чоловік. Що не кажи, але поставити 800 підданих, котрі всі, як один, і можуть бути прикладом всім оточуючим своїм істинно зразковим життям, — це діло не бездільне і служба істинно законна і велика.