1846
III
Значення хвороб
…Сили мої слабнуть щохвилини, але не дух. Ніколи ще тілесні недуги не були такими виснажливими. Часто буває так тяжко, так тяжко, така страшна втома відчувається в усьому єстві тіла, що радий буваєш, як бозна-чому, коли, нарешті, закінчується день і доберешся до постелі. Часто, в душевному знесиленні, вигукуєш: «Боже! де ж, нарешті, берег усього?» Але потім, коли озирнешся на самого себе і подивишся глибше собі всередину — нічого вже не породжує душа, крім одних сліз та дякування. О! як потрібні нам недуги! З безлічі вигод, котрі я вже здобув із цих, скажу вам тільки одну: нині який я не є, але я все ж став кращим, ніж був раніше; не було б цих недуг, я б думав, що став уже таким, яким слід мені бути. Не кажу вже про те, що саме здоров’я, котре невпинно підштовхує російського чоловіка до якихось стрибків і бажання похизуватися своїми якостями перед іншими, змусило б мене наробити вже тисячу дурниць. Притому нині, в мої свіжі хвилини, які дає мені милість небесна і серед самих страждань, інколи приходять до мене думки, незрівнянно кращі за попередні, і я бачу сам, що тепер усе, що тільки вийде з-під пера мого, буде значнішим за попереднє. Не було б тяжких болісних страждань, куди б я тепер знісся! яким би значним чоловіком уявив себе! Але, чуючи щохвилини, що життя моє на волосині, що недуга може зупинити раптово той труд мій, на якому заснована вся моя значливість, і та користь, яку так бажає принести душа моя, залишиться в одному безсилому бажанні, а не у виконанні, і не дам я ніяких відсотків на дані мені Богом таланти, і буду засуджений, як останній зі злочинців… Чуючи все це, упокорююсь я кожної хвилини і не знаходжу слів, як дякувати небесному Промислителю за мою хворобу. Приймайте ж і ви покірно всяку недугу, вірячи наперед, що вона потрібна. Моліться Богові тільки за те, щоб відкрилося перед вами Його чудесне значення і вся глибина Його високого смислу.
1846
IV
Про те, що таке слово[12]
Пушкін, коли прочитав наступні вірші з оди Державіна до Храповицького:
11
*