Словом, усе повне, і скрізь чутна законодавча мудрість, як і в установленні самої влади, так і в стосунках її між собою. Я вже і не кажу про ті установи, де ще далі простяглося урядове передбачення, згадаю тільки про Совісний суд[108], подібного до якого не знаю в інших державах. На мою думку, це вершина чоловіколюбства, мудрості й знання душевного. Всі ті випадки, де тяжкий і жорстокий дотик закону; всі справи, що стосуються малолітніх, божевільних; все, що може вирішити одна тільки совість людини і де може бути несправедливим найсправедливіший закон; все, що повинно бути кінчене полюбовно й миролюбно у високому християнському смислі, без зволікань у високих інстанціях, — є вже його предметом. І як розумно, що вибір совісного судді залежить від дворянства, котре обирає зазвичай на це місце того, на кого падає загальний голос, як на чоловіколюбну і безкорисливу людину. Як добре також, що йому не призначається за це ніякого жалування, ніяких нагород і що немає тут ніякої мирської примани людині. Був час мені дуже хотілося посісти це місце. Як багато можна вирішити на ньому найбільш заплутаних спірних справ. Самі позивачі опріч власних вигод своїх перенесуть діло до Совісного суду, як тільки рознесеться поголос, що суддя судить істинно по совісті і вже прославився мудрістю свого Божеського суду. Кому з нас не хочеться примиритися?
Одним словом, чим більше вдивляєшся в організм управління губерній, тим більше дивуєшся мудрості засновників: чутно, що Сам Бог будував незримо руками государів. Все повно, достатньо, все влаштовано саме так, щоб посприяти в добрих діях, подаючи руку один одному, і зупиняти тільки на путі до зловживань. Я навіть і придумати не можу, для чого тут потрібен який-небудь додатковий чиновник; всяка нова особа тут не до діла, всяке нововведення — непотрібна вставка. А між тим знайшлися ж такі правителі губерній, як ви самі знаєте, котрі припрягли до всього цього безліч різних чиновників з особливих доручень, безліч всяких тимчасових і слідчих комітетів, розклали і роздробили дії всякої посади і збили чиновників так, що вони втратили й останнє уявлення про межі точні свого поприща. Добре, що ви цього не зробили, тому що ви й тоді розуміли це діло краще за інших. Ви дуже добре знаєте, що приставити нового чиновника для того, щоб обмежити попереднього в його покражі, означає зробити двох крадіїв замість одного. Та й взагалі система обмеження — найбільш дріб’язкова система. Чоловіка не можна обмежити чоловіком; наступного року виявиться потреба обмежити й того, котрий приставлений для обмеження, і тоді обмеженням не буде кінця. Ця пуста й жалюгідна система, подібно до всіх інших систем негативних, могла утворитися тільки в державах колоніальних, котрі склались з народу всякого наброду, який не має національної цілизни[109] й духу народного, де невідомі ні самозречення, ні благородство, а тільки одні корисливі особисті вигоди. Треба виказати довіру до благородства людини, а без того не буде зовсім благородства. Хто знає, що на нього дивляться підозріло, як на злодюжку, і приставляють до нього з усіх боків наглядачів, у того невільно віднімаються руки. Треба розв’язати кожному руки, а не зв’язувати їх; треба напирати на те, щоб кожний тримав сам себе у руках, а не те, щоб його тримали інші; щоб він був суворішим до себе у кілька разів за сам закон, щоб він бачив сам, у чому він підлотник перед своєю посадою; словом — щоби він був уведений у значення вищої своєї посади. А це може зробити тільки один генерал-губернатор, якщо він не знехтує осягнути сам всяку посаду в її істинній сутності й подумки прослужити самому на місці того чиновника, котрого б захотів він увести у повне значення його посади. Внаслідок цього всі ваші зносини з чиновниками будуть особисті, без усяких секретарів і мертвого паперового листування, а від цього й ваша власна канцелярія зробиться маленькою і зовсім не буде схожою на ті потворні, величезні канцелярії, які заводять інші начальники. Ці ж величезні канцелярії, як ви вже самі знаєте, завдають багато шкоди тим, що відберуть у всіх чиновників їхні діла, утворюють собою раптом нову інстанцію і, отже, нові утруднення, дадуть невідчутно утворитися якій-небудь новій повноважній особі, іноді взагалі ні для кого незримої, у вигляді простого секретаря, але через руки котрого стануть проходити всі справи; у секретарів з’явиться яка-небудь коханка, через неї — інтриги, сварки, а з ними разом і сам чорт плутанини, котрий тут як тут у всякий час; і діло закінчиться тим, що, окрім заподіяння нового безладу і складнощів, зіжреться сила-силенна казенних сум. Бережи вас Бог від заведення канцелярії. Інакше і не розмовляйте ні з ким, тільки особисто. Як можна зневажити розмовою з чоловіком, особливо, коли розмова близька до нього самого, до виконання його зобов’язань і обов’язку, тобто близька до самої душі його? Як можна проміняти таку розмову на пусті газетні балачки і мертві слова про всяку брехню, що набирається з брехливих європейських журналів? Про обов’язок людини можна так розговоритися, що обом видасться, ніби вони бесідують з ангелами у присутності Самого Бога. Говоріть же так з вашим підлеглим, тобто — напутливо й поживно його душі! Не забудьте, що російською мовою, — я розумію не ту мову, котра вивертається тепер у повсякденні, і не книжну мову, і не мову, що утворилася під час всяких зловживань наших, але ту істинно російську мову, котра незримо носиться по всій Руській землі, незважаючи на чужоземствування наше у землі своїй, котра ще не торкається до діла життя нашого, але, однак, всі чують, що вона істинно російська мова, — цією мовою начальник називається батьком. Будьте ж з ними, як батько з дітьми, а батько з дітьми не заводить паперового листування і напряму спілкується з кожним із них. Так діючи, введете ви кожного у знання його посади і зробите істинно великий подвиг.
108
*
109
*