А ось вам другий подвиг, котрого ніхто не може здійснити, крім генерал-губернатора, і котрий в нинішній час є ділом навіть необхідним, не тільки потрібним, а саме: ввести дворянство у знання істинне свого звання. Стан цей у своєму істинно російському зерні прекрасний, незважаючи на тимчасово наросле чужоземне лушпиння. Та дворянство цього ще не чує. Багато ледь-ледь тільки здогадуються, другі перебувають у повному про це невіданні, треті беруть собі в ідеали дворянства держав іноземних, четверті навіть не задаються питанням: чи потрібно на світі дворянство? Якщо ж і знаходяться між ними такі, котрі мають про це які-небудь світлі думки, то думки ці ще не лунають у масах, і маса їх не чує. Останнім часом, окрім усього іншого, відновився навіть у дворянстві якийсь дух недовіри до уряду. В часи останніх європейських заворушень і всякого роду заколотів декотрі зі зловмисників намагались особливо рознести у нашому дворянстві поголос, ніби уряд шукає, як знесилити їхнє значення і довести їх до незначливості. Втікачі, вихідці за кордон і всякого роду недоброзичливці Росії писали статті й наповнювали ними стовпці чужоземних газет з тим саме наміром, щоб посіяти ворожнечу між дворянством і урядом: з одного боку, показати государю Росії партію якихось фантастичних бояр, що оспорюють саму владу, а з іншого боку, показати дворянству, що государ не благоволить до них і взагалі не любить цього звання. Тобто їм хотілося заварити в Росії якусь кашу і сум’яття, серед котрого можна було б і самим зіграти яку-небудь роль. Розрахунок був на те, що взаємний порятунок і підозріливість є страшною річчю і може з часом призвести до дійсного розриву найбільш священних зв’язків. Та, слава Богу, вже минули ті часи, коли кілька пустунів могли збурити цілу державу[110]. Проект так і залишився фантастичним проектом, тим не менш, однак, іскри непорозумінь та взаємної недовіри заронились, і я знаю багатьох дворян, котрі переконані всерйоз, що государ не любить їхнього стану, і від того навіть сумують. Діло це їм роз’ясніть і оголосіть усю правду, не приховуючи нічого. Скажіть, що государ любить цей стан більше всіх інших, але любить в його істинно російському значенні, — в тому прекрасному вигляді, в якому воно має бути за духом самої землі нашої. Та й не може бути інакше. Чи йому не любити цвіт свого народу? а у нас дворянство є цвітом нашого ж народу, а не який-небудь зайшлий чужоземний стан. Але слід, щоб дворянство саме себе показало і визначило значення свого звання, тому що в тому вигляді, в якому воно тепер, за цієї відсутності єдності у загальному дусі, за цього розмаїття думок, виховання, життя, звичок, за такого плутаного уявлення про самих себе, нікому не можуть вони подати дійсної й повної ідеї про те, що таке в нашій землі дворянство. А тому ніякий мудрець не може тепер знати, як йому з ними бути. Слід, щоб дворянство саме увійшло у своє істинне і повне значення. І ось тут ви можете істинно їм усім допомогти, тому що, будучи самі російським дворянином і вже розуміючи вище значення нашого дворянства, ви краще за всіх будете в силах це пояснити. Не треба для цього багато слів, тому що начала всього того, що ви їм об’явите, у них у грудях. Дворянство наше представляє явище,< справді, незвичайне. Воно утворилося у нас зовсім інакше, ніж в інших землях. Почалось воно не насильницьким приходом, у якості васалів з військами, завсідних оспорювачів верховної влади і вічних гнобителів стану нижчого; почалось воно у нас особистими вислугами перед царем, народом і всією землею, — вислугами, заснованими на достоїнствах моральних, а не на силі. У нашому дворянстві немає гордості якими-небудь перевагами свого стану, як в інших землях; немає пихи німецького дворянства; ніхто не похваляється у нас родом чи древністю походження, хоч наші дворяни за всіх древніші, — похваляються хіба тільки які-небудь англомани, котрі заразились цим на час, протягом проїзду Англією; може бути, тільки зрідка похвалиться хто-небудь своїм предком, та й то таким, котрий зіслужив істинно вірну службу цареві та землі своїй; а похвалися він поганим предком, на нього випустять тут же епіграму його ж побратими дворяни. Одним тільки дозволяє собі кожен з них похвалитися — це почуттям свого морального благородства, котре уже Бог їм вклав у груди. І якщо дійде діло до того, щоб виказати яким-небудь учинком це внутрішнє вище благородство, у нас ні один не відстане від іншого, хоч би сам був за всіх гіршим і весь зажив у бруді й кіптяві. Дворянство у нас є ніби сосуд, в котрому міститься все моральне благородство, що повинно розноситись по лицю всієї Російської землі з тим, щоб дати поняття всім іншим станам, чому стан вищий називається цвітом народу. І якщо ви тільки їм скажете майже те саме, що я тепер говорю і що є істинна правда, та розгорнете перед ними те поприще, котре тепер всіх їх чекає на передачу і увічнення імен своїх у потомстві; якщо ясно покажете їм, що вся Російська земля волає про допомогу і що допомогу їй можна надати одними подвигами благородства, а подвиги благородства слід показати тим, котрі вже від народження отримали благородство, то побачите, що серця їхні цокнуть об ваше серце, як чарки під час гулянки. Не приховуйте від них діла, поясніть їм усю правду. Навіщо змушувати їх дізнаватися те саме з брехливих іноземних газет і дозволяти пустунам морочити їм голови? Відкрийте їм усю правду начисто. Скажіть їм, що Росія справді нещасна, що нещасна від грабунків і неправди, котрі до такого нахабства ще не піднімали ріг свій; що болить серце у государя так, як ніхто з них не знає, не чує і не може знати. Та й чи може бути інакше, коли бачиш цей вихор плутанини, що, виникнувши, відсторонили всіх один від одного і відняли майже у кожного простір робити добро і користь істинну для своєї землі, коли бачиш повсюдне потьмарення і загальне відхилення всіх від духу землі своєї, бачиш, зрештою, цих безчесних шахраїв, продавців правосуддя і грабіжників, котрі, наче ворони, налетіли з усіх сторін клювати ще живе наше тіло і в каламутній воді ловити свою нікчемну вигоду. Коли ви це їм скажете, та услід за тим покажете, що тепер на них усіх чекає істинно благородна та висока служба цареві, а саме: так само великодушно, як колись ставали до рядів проти неприятеля, так само великодушно стати тепер на непривабливі місця й посади, зганьблені низькими різночинцями, тоді побачите, як стріпонеться наше дворянство. Відбою не буде від бажаючих вступити на службу і посісти найбільш невидні місця. І, відслуживши, не вимагатимуть вони собі за це ні нагород, ні відзнак, ні навіть привілеїв та переваг, вдоволені тим, що показали високу внутрішню перевагу свою. Словом, тільки покажіть їм висоту їхнього звання, і ви побачите, яка благородна їхня природа. Ви можете вказати їм також те друге велике діло, яке вони можуть зробити, виховавши ввірених їм селян таким чином, щоб вони стали взірцем цього стану для всієї Європи, тому що тепер не на жарт замислився багато хто в Європі над древнім патріархальним побутом, котрого стихії щезли скрізь, крім Росії, і починають гласно говорити про переваги нашого селянського побуту, зазнавши безсилля всіх установ та закладів нинішніх для їхнього покращення. А тому вам слід схилити дворян, щоб вони роздивилися пильніше істинно російське ставлення поміщика до селян, а не ті фальшиві та хибні, котрі утворились під час їхньої ганебної недбалості про свої власні маєтки, передані до рук найманців і управителів; щоб подбали про них істинно, як про своїх кревних і рідних, а не як про чужих людей, і так би подивились на них, як батьки на дітей своїх. Сим тільки одним можуть піднести вони цей стан до того становища, в якому слід йому перебувати, котре, як зумисне, не має у нас назви ані вільних, ані рабів, але називається хрестянами від імені Самого Христа. Все це може у