А ось вам третій подвиг, котрого теж ніхто не може зробити, крім генерал-губернатора. Всі європейські держави тепер хворіють на незвичайну складність всяких законів та постанов. Скрізь помітне одне прикметне явище, а саме: закони власне цивільні вийшли за межі й увірвалися в області, їм не належні. З одного боку, вони вторглися в область, що довго перебувала під управлінням народних звичаїв; з іншого боку, вони вторглися в область, що має залишатися вічно під управлінням Церкви. Сталося це не примусово: паводок цивільних законів відбувся сам собою, зустрівши скрізь пусті, себе не обгороджуючі місця. Мода підірвала звичаї, відхиляння духівництва від прямого життя у Христі залишило напризволяще всі приватні стосунки кожної людини в її приватному побуті. Закони цивільні взяли, те й друге, як покинутих сиріт, під свою опіку і від того тільки стали такими складними. Самі ж по собі вони зовсім не розлогі, і якщо повернеться те, що законним чином має належати звичаям, і те, що має перейти до вічного володіння Церкви, тоді їх може вмістити тільки одна книга, котра обійме одні великі ухиляння від суспільного порядку і відносини власне державні. Всі до одного тепер бачать, що велика кількість діл, зловживань і всяких кляуз пішла саме від того, що європейські філософи-законодавці стали заздалегідь визначати всі можливі випадки ухилянь, до найменших подробиць, і тим відкрили всякому, навіть благородному й доброму, путі до безкінечних і найнесправедливіших позовів, котрі затівати він раніше мав би за найбезчесніше діло, але котрі він затіває тепер сміливо, побачивши в якому-небудь пункті постанов можливість і надію отримати колись втрачене добро чи ж просто тільки можливість оспорювати власність іншого. Він уже йде горою, як герой на приступ, і не дивиться зовсім на свого супротивника, хоч би той втратив через це останню свою сорочку, хоч би він пішов з торбами по світу з усією сім’єю своєю. Чоловіколюбний робить тепер найбезсоромнішим чином на очах усіх жорстоке діло і навіть ним хвастається, тоді як він застидався б і самої думки про те, якби служитель Церкви поставив їх обох обличчям до Христа, а не мізерних вигод особистих і якби завелось так, як і бути має, щоби в усіх ділах заплутаних, казусних, темних — словом, в усіх тих ділах, де загрожує проволока по інстанціях, мирила людину з людиною Церква, а не цивільний закон. Та ось питання: як це зробити? Як зробити, щоб цивільному закону віддано було дійсно тільки те, що має належати цивільному закону; щоб звичаям повернено було те, що має залишатися у владі звичаїв, і щоб за Церквою знову утверджено було те, що має вічно належати Церкві? Словом, як повернути все на своє місце? В Європі зробити це неможливо: вона обіллється кров’ю, знеможе у марних боріннях і нічого не встигне. В Росії є можливість; в Росії може це невідчутно здійснитися — не якими-небудь нововведеннями, переворотами й реформами і навіть не засіданнями, не комітетами, не суперечками і не журнальними розмовами й балачками; в Росії може цьому дати начало кожний генерал-губернатор ввіреною його управлінню областю, і як просто: ні чим іншим, як тільки власним життям своїм. Патріархальністю життя свого і простим поводженням з усіма він може вивести геть моду з її пустими етикетами і зміцнити ті російські звичаї, котрі насправді гарні й можуть бути застосовані з користю до нинішнього побуту. Він може сильно подіяти на те, що стосунки між собою як жителів міст, так і поміщиків стануть простішими; а знищення цієї складності світських стосунків, що є нині, зменшить неодмінно сварки і невдоволення, котрі виникли, як веремії, між мешканцями міст. Так само, як на впровадження звичаїв, може подіяти генерал-губернатор на законне впровадження Церкви у нинішнє життя російської людини: по-перше, прикладом власного життя, а по-друге — самими заходами, не примусовими й насильницькими, але сильнішими в кілька разів за всякі насильницькі. Про це коли-небудь ми з вами поговоримо опісля, коли ви дійсно візьмете посаду, а до того часу скажу вам тільки ось що: коли вже простий звичай сильніший за всякий писаний закон, а між тим, що таке звичай, коли розглянути його строго? Іноді він просто не має ніякого значення в нинішньому часі, встановлений невідомо нащо, прийшов невідомо звідки; не чуєш навіть авторитету, що його утвердив; іноді він тягнеться ще з часів язичництва, супротивний християнству і всім елементам нового життя. І коли за всього цього звичай такий сильний, що його важко буває стерти протягом багатьох років? Так що ж, коли введеться такий звичай, котрий заснований на розумі, одноголосно та одностайно буде визнаний усіма і освячений зверху Самим Христом та Його Церквою? Такий звичай піде у віки віків, і не зруйнує його ніяка сила, які б не настали всесвітні хитання. Та це й предмет великий; про нього треба поговорити розумно, а я для того дурний. Після, коли Бог допоможе й урозумить мене, може бути, що-небудь скажу. Робіт вам буде багато. Кріпіться і беріть твердо посаду генерал-губернатора, коли тільки вона буде вам запропонована. Ви виконаєте її тепер саме так, як слід, і згідно з тим, чого вимагає сам уряд, тобто бадьористою, освіжаючою силою пронестись по всій області, всіх підняти, всіх освіжити, всіх налаштувати, всьому дати поштовх і вирушити потім до іншої губернії з тим, щоб і там зробити те саме. Ви самі побачите, що посада ця неодмінно має бути тимчасовою, інакше вона не мала б смислу, тому що внутрішній організм губернії достатній і повний, і немає потреби в іншому управителі, крім цивільного губернатора. З Богом же, і не бійтесь нічого! Та, хоч би довелось вам посісти й іншу посаду, керуйтеся тими ж правилами: не забувайте ніде, що ви тимчасово. Облаштовуйте так діла, щоб вони не тільки при вас ішли добре, а й після вас; щоб не міг нічого зрушити ваш наступник, але увійшов би несамохіть уже сам в утверджені вами межі, тримаючись вами даного законного напрямку. Христос навчить вас, як загартовувати діло найміцніше і навіки. Будьте батьком істинним всім вам підвладним чиновникам і кожному допоможіть свято й чесно виконати службу свою. Подавайте по-братськи руку всякому для звільнення від його власних пороків і недоліків. Майте на всіх уплив, але вплив єдино з тим, щоб змусити кожного мати на самого себе вплив. Дивіться також, щоб ніхто не спирався надмірно і занадто на вас, як на власний посох свій, подібно до того, як римо-католицькі дами спираються на духівників своїх, без волі котрих вони не сміють переступити в іншу кімнату і чекають для цього сповіді; але щоб пам’ятала людина, що нянька дається їй на час, а не назавжди і що як тільки відступає від неї наставник, тут їй і слід дивитися за собою обачніше, ніж коли-небудь раніше, пам’ятаючи щохвилини, що вже нікому тепер наглядати за нею, і утримуючи, як святиню, в своїй пам’яті кожне слово, до неї сказане. Намагайтесь також, щоб не було плачу при розставанні з вами, якби довелося вам залишати вашу посаду, але щоб ще бадьоріше і свіжіше дивився кожний уперед, а тому до дня розставання накопичуйте все, що хотіли б ви сказати у настанову кожному: в цей день будуть для них святими всі слова ваші, і те, чого б вони не прийняли і не виконали раніше, те тепер приймуть і після вас виконають. Для мене найкраща хвилина — час розставання з моїми друзями; кожен з друзів моїх, хто тепер розстається зі мною, розстається весело і світлішає духом. Вам підтвердять це всі ті, котрі розставалися зі мною останнім часом. Я навіть певен, що коли буду помирати, зі мною попрощаються весело всі, хто мене любив: ніхто з них не заплаче і буде значно світліший духом після моєї смерті, ніж за життя мого. Ще скажу вам слово щодо любові й загальної прихильності до себе, за котрими багато так женуться. Запобігати любові до себе є незаконне діло і не повинно непокоїти людину. Дивіться на те — чи любите ви інших, а не на те — чи люблять вас інші. Хто вимагає платежу за любов свою, той підлий і далеко не християнин. О, який я вдячний за те, що ще з дитинства вселив у мене Бог незрозуміле мені самому почуття тікати від усяких надмірних виявлень, навіть родинних і дружніх, як від чогось нудотного і неприємного. Як це вірно, що повна любов не повинна належати нікому на землі. Вона повинна передаватися по начальству, і всякий начальник, як тільки помітить її устремління до себе, повинен тієї ж хвилини звертати її до поставленого над ним вищого начальника, щоб таким чином дісталась вона до свого законного джерела, і передав би її урочисто на очах усіх всіма любимий цар Самому Богу.