У кого не бризнуть сльози після таких строф? Вірші його наче п’янкий хміль; але в хмелі чутно силу вищу, що змушує його підноситись вгору. У нього студентські гулянки не з гультяювання і пияцтва, а від радості, що є міць у руці й поприще попереду, що понесуться вони, студенти,
Біда тільки, що хміль перейшов міру і що сам поет загулявся занадто на радощах від свого майбуття, як і багато хто з нас на Русі, і залишилось діло тільки в одному могутньому пориві.
Усіх очі звернулися на Язикова. Усі чекали чогось незвичайного від нового поета, від віршів котрого пронеслась така богатирська похвальба зробити якесь могутнє діло. Але діла не дочекалися. Вийшло ще кілька віршів, що повторили слабкіше те саме; потім тяжка хвороба напосіла на поета і вплинула на його дух. В останніх віршах його вже не було нічого, що б зворухнуло російську душу. В них лунали нудьгування серед німецьких міст[163], байдужі записи роз’їздів, перелік одноманітно-страдницького дня. Все це було мертвим для російського духу. Не запримітили навіть незвичайного викінчення пізніх віршів його. Його мова, яка ще більше зміцніла, йому ж була на карб: вона була на вбогих думках і бідному змісті, наче панцир богатиря на хирлявому тілі карлика. Стали говорити навіть, що в Язикова немає зовсім думок, а одні пустодзвонні вірші і що він навіть і не поет. Усе почало проти нього ремство. Відзвуки цього ремства пролунали недоладно в журналах, але в засадах їхніх була правда. Язиков не сказав же, говорячи про поета, словами Пушкіна:
У нього, навпаки, ось що говорить поет:
Хай це говориться про ідеального поета; але ідеал свій він узяв зі своєї ж природи. Якби в ньому самому ж не було начал того, не міг би і уявити він собі такого поета. Ні, не сили його залишили, не бідність таланту і думок виною пустоти змісту останніх віршів його, як самовпевнено проголосили критики, і навіть не хвороба (хвороба дається тільки для прискорення діла, якщо людина збагне смисл її) — ні, інше його здолало: світло любові погасло в душі його — ось чому смеркло й світло поезії. Полюби потрібне й необхідне душі з такою силою, як полюбив колись хміль юності своєї, — і одразу піднімуться твої думки нарівні з віршем, пролунає вогнедишне слово: зобразиш нам ту саму пошлість хворобливого життя свого, але зобразиш так, що здригнеться людина від пробуджених залізних сил своїх і подякує Богові за недугу, що дала їй це відчути. Не за стопами Пушкіна слід було Язикову викінчувати та округлювати вірш свій; не для елегій та антологічних віршів, а.для дифірамба й гімну народився він, це почули всі. І вже скоріше від Державіна, ніж від Пушкіна, повинен був він засвітити світильник свій. Вірш його тільки тоді й входить у душу, коли він весь у ліричному світлі; предмет у нього тільки тоді живий, коли він або рухається, або звучить, або сяє, а не тоді, коли перебуває в спокої. Долі поетів не однакові. Одному визначено бути вірним дзеркалом і відзвуком життя — на те й дано йому багатосторонній описовий талант. Іншому звелено бути передовою, збуджуючою силою суспільства в усіх його благородних і вищих порухах — і на те дано йому ліричний талант. Не потрапляє талант на свою дорогу, тому що не звертає очей вищих на самого себе. Але Промисел краще дбає про людину. Бідою, злом і хворобою силоміць приводить він її до того, до чого вона не прийшла б сама. Уже і в лірі Язикова помітне стремління до повороту на свою законну дорогу. Від нього почули нещодавно вірш «Землетрус», котрий, на думку Жуковського, є нашим найкращим віршем.
З поетів часу Пушкіна виокремився князь Вяземський[165]. Хоч він почав писати набагато раніше за Пушкіна, але оскільки його повний розвиток був при ньому, то згадаємо про нього тут. У князі Вяземському — протилежність Язикову: наскільки в тому вражає вбогість думок, настільки в цьому багатство їх. Вірш зужитий у нього як знаряддя, що перше потрапило під руку: ніякої зовнішньої обробки його, ніякого також зосередження та заокруглення думки з тим, щоб виставити її читачеві як дорогоцінність: він не художник і не дбає про все це. Його вірші — імпровізації, хоч для таких імпровізацій потрібно мати надто багато всяких дарів і надто підготовлену голову. В ньому зібралося багатство надзвичайне всіх якостей: ум, дотепність, зіркість, спостережливість, несподіваність висновків, почуття, веселість і навіть сум; кожний вірш його — строкатий фараон усього разом[166]. Він не поет за покликанням: доля, наділивши його всіма дарами, дала йому ніби на додачу талант поета, з тим, щоб скласти з нього щось повне. В його книзі «Біографія Фонвізіна»[167] виявилось ще видніше багатство всіх дарів, які він має. Там чутно в один і той же час політика, філософа, тонкого оцінювача і критика, розважливого державного чоловіка і навіть досвідченого відателя практичної сторони життя — словом, усі ті якості, котрі повинен мати в собі глибокий історик у значенні вищому. І якби таким же пером, яким накреслена біографія Фонвізіна, написане було все царювання Катерини, яке вже й тепер здається нам майже фантастичним від надзвичайного багатства епохи і незвичайного зіткнення незвичайних осіб та характерів, то можна сказати майже напевно, що подібного за достоїнством історичного твору не представила б нам Європа. Але відсутність великого і повного труда є хвороба князя Вяземського, і це вчувається в самих його віршах. У них помітна відсутність внутрішнього гармонійного узгодження в частинах, чутно розлад: слово не поєднувалось зі словом, вірш з віршем, біля міцного і твердого вірша, якого немає у жодного поета, стоїть інший, нічим на нього не схожий; то раптом защемить він чимось вирваним живцем із самого серця, то раптом відштовхне від себе звуком, майже чужим серцю, що пролунав зовсім не в такт з предметом; чутно незібраність у собі, не повне життя своїми силами; чується на дні всього щось придавлене і пригнічене. Доля чоловіка, обдарованого здібностями різноманітними, котрий опинився без такого діла, яке б охопило всі до єдиної його здібності, тяжча за долю останнього бідняка. Тільки той труд, котрий змушує цілком усього чоловіка обернутися до себе і заглибитися в себе, є нашим рятівником. На ньому тільки, як говорить поет,
162
*
163
*
165
*
167
*