Яка влучність визначення! Без гармат не захистишся, а без вітрил і зовсім не попливеш. Коли у декотрих доброзичливих, але недалекозорих начальників утвердилася була дивна думка, що слід стерегтися жвавих, розумних людей і обходити їх посадами через те єдино, що декотрі з них були колись пустунами й долучилися до безрозсудного діла, він написав не менш чудову байку «Дві бритви»[175] і в ній справедливо попрікав начальників, котрі
Особливо чутно, як він скрізь тримає сторону ума, як просить не зневажати розумним чоловіком, але вміти з ним поводитись. Це відобразилось у байці «Хор півчих»[176], яку завершив він словами: «Про мене, краще пий, та діло розумій!» Не тому він це сказав, щоб хотів похвалити пияцтво, але тому, що заболіла його душа, побачивши, як декотрі, набравши до себе замість майстрів діла людей бозна-яких, ще й хвастаються тим, говорячи, що хоч майстерності вони і не знають, та зате найвідміннішої поведінки. Він знав, що з розумним чоловіком все можна зробити і неважко навернути його до гарної поведінки, якщо зумієш розумно говорити з ним, але дурня важко зробити розумним, як не говори з ним. «У злодії — наче в морі, в дурнику — наче в прісному молоці», — каже наше прислів’я. Але й розумному робить він також пекучі зауваги, сильно попрікнувши його в байці «Стоячий ставок»[177] за те, що дав задрімати своїм здібностям, і строго дорікнувши у байці «Вигадник і Розбійник» за розпусне і зле їхнє спрямування. Взагалі його цікавили питання важливі. У книзі його всім є уроки, всім званням у державі, починаючи від глави, котрому говорить він:
і до останнього трудівника, що працює у нижчих рядах державних, котрому вказує він на високу долю у вигляді бджоли, що не прагне відзнак за свою роботу:
Слова ці залишаться доказом вічним, якою благородною була душа самого Крилова. Жоден із поетів не зумів зробити своєї думки такою відчутною і висловлюватися так доступно всім, як Крилов. Поет і мудрець злилися в ньому воєдино. У нього мальовниче все, починаючи від зображення природи чарівної, грізної і навіть брудної, до передачі найменших відтінків розмови, що живо передають душевні якості. Все так сказано влучно, так знайдено вірно і так засвоєні міцно речі, що навіть і визначити не можна, в чому характер пера Крилова. У нього не спіймаєш його стилю. Предмет, наче не маючи словесної оболонки, виступає сам собою, натурою перед очима. Вірша його також не ухопиш. Ніяк не визначиш його властивостей: чи звучний він? чи легкий? чи важкий? Звучить він там, де предмет у нього звучить; рухається, де предмет рухається; міцнішає, де міцнішає думка; і стає раптом легким, де поступається легковажному базіканню дурня. Його мова покірлива і слухняна думці й літає як муха, то з’являючись раптом у довгому шестистопному вірші, то у швидкому одностопному; розрахованим числом складів видає вона відчутно саму невимовну її духовність. Варто згадати величне закінчення байки «Дві бочки»:
178
*
179
*