Комедія Грибоєдова взяла інший час суспільства — виставила хвороби від хибно зрозумілої освіти, від прийняття дурних світських дрібниць на місце головного — словом, узяла донкішотську сторону нашої європейської освіти, незв’язну суміш звичаїв, що зробила з росіян ні росіян, ні іноземців. Тип Фамусова так само глибоко осмислений, як і Простакової. Так само наївно, як хвастається Простакова своїм неуцтвом, він хвастається напівосвіченістю, як власною, так і всього того стану, до якого належить: хвастається тим, що московські дівиці верхні виводять нотки, слівця два не скажуть, все з кривляннями; що двері у нього відкриті для всіх, як званих, так і незваних, особливо для іноземних; що канцелярія у нього набита ріднею, яка нічого не робить. Він і благопристойний статечний чоловік, і гульвіса, і читає мораль, і майстер так пообідати, що в три дні не перетравиться. Він навіть вільнодумець, коли збирається з подібними до себе старими, і в той же час готовий не допустити на постріл до столиць молодих вільнодумців, ім’ям котрих узиває всіх, хто не підкорився прийнятим світським звичаям їхнього товариства. За сутністю своєю це одна з тих вивітрених осіб, у котрих, за всього їхнього світського comme il faut, не залишилося зовсім нічого, котрі своїм перебуванням у столиці та службою так само шкідливі суспільству, як інші йому шкідливі своєю неслужбою і огрубілим перебуванням на селі. Шкідливі, по-перше, власним маєткам своїм — тим, що, віддавши їх до рук найманців та управителів, вимагаючи від них тільки грошей для своїх балів і обідів, званих і незваних, вони зруйнували істинно законні узи, що зв’язували поміщиків з селянами; шкідливі, по-друге, на службовому поприщі — тим, що, даючи місця одним тільки байдикуючим родичам своїм, відняли у держави істинних ділових людей і відбили бажання служити в чесного чоловіка; шкідливі, зрештою, по-третє, духові уряду своїм двозначним життям — тим, що під личиною запопадливості до царя і добромисності, вимагаючи удаваної моральності від молодих людей і живучи розпусно в той же час самі, збудили обурення молоді, неповагу до старості й заслуг і схильність до вільнодумства справжнього у тих, котрі мають неміцні голови та здатні вдаватися до крайнощів. Не менше показний другий тип: несосвітенний мерзотник Загорецький, якого скрізь лають і, на подив, скрізь приймають, брехун, шахрай, але в той же час майстер догодити всякій скільки-небудь значній чи сильній особі, діставши їй те, до чого вона гріховно ласа, готовий, у разі потреби, зробитися патріотом і ратоборцем моральності, запалити вогнища й на них віддати полум’ю всі книги, які тільки є на світі, а в тому числі й творців навіть самих байок за їхні вічні насмішки з левів та орлів, і сим виявивший, що, не боячись нічого, навіть найганебнішої лайки, боїться, однак, насмішки, як чорт хреста. Не менш показний третій тип: недоумкуватий ліберал Репетилов, лицар пустоти у всіх її вимірах, що гасає по нічних зібраннях, радіє, як бозна-якій знахідці, коли вдається йому припрягтися до якого-небудь товариства, котре шумить про те, чого він не розуміє, чого й розказати навіть не вміє, але котрого маячню слухає він розчулено, у певності, що втрапив нарешті на справжню дорогу і що тут криється дійсно якесь громадське діло, котре хоч ще і не достигло, але як раз достигне, якщо тільки про нього пошумлять побільше, стануть частіше збиратися ночами та задерикуватіше між собою сперечатися. Не менше показний четвертий тип: недоумкуватий фрунтовик Скалозуб, який розумів службу єдино у вмінні розрізняти формені відзнаки, але за всього того утримав якийсь свій особливий філософсько-ліберальний погляд на чини, який зізнається відверто, що він їх вважає необхідними каналами, щоб потрапити в генерали, а там, про нього, хоч трава не рости; всі інші тривоги йому пусте, а обставини часу і віку для нього не головоломна наука: він щиро переконаний, що весь світ можна заспокоїти, давши йому у Вольтери фельдфебеля. Не менш показовий також тип і стара Хльостова, жалюгідна суміш пошлості двох віків, що утримала зі старовинних часів тільки одне пошле, із зазіханнями на повагу від нового покоління, з вимогами пошани до себе від тих самих людей, котрих сама зневажає, готова вилаяти вголос першого ліпшого за те тільки, що не так до неї сів чи перед нею повернувся, яка ні до чого не має ніякої любові й ніякої поваги, але покровителька арапчат, мосьок і людей штибу Молчаліна, — словом, стара погань у повному сенсі цього слова. Сам Молчалін — теж показовий тип. Влучно схоплена ця особа, безмовна, низька, що поки тихцем пробирається в люди, та в котрому, за словами Чацького, готується майбутній Загорецький. Таке збіговисько потвор суспільства, з яких кожен окарикатурив яке-не-будь міркування, правило, думку, спотворивши по-своєму законний смисл їхній, повинно було викликати на відсіч йому іншу крайність, котра виявилась яскраво в Чацькому. Спересердя та в справедливому обуренні проти них усіх Чацький переходить також у надмір, не помічаючи, що через це саме і через цей нестриманий язик свій він робиться сам нестерпним і навіть смішним. Всі особи комедії Грибоєдова сутнісно такі ж діти напівосвіченості, як Фонвізінові — діти неосвіченості, російські потвори, тимчасові, минущі особи, що утворилися серед бродіння нової закваски. Прямо-російського типу немає ні в кому з них; не чутно російського громадянина. Глядач залишається спантеличеним стосовно того, чим повинен бути росіянин. Навіть та особа, котра взята вочевидь за взірець, тобто сам Чацький, показує тільки стремління чимось стати, висловлює тільки обурення проти того, що негідне і мерзенне в суспільстві, але не дає в собі взірця суспільству.