Як пійшов той Панас
По горілку для нас,
Зачепився за пень
Та й простояв цілий день,
І пляшку розбив,
І горілку розлив.
Пішла жінка відчинила,
Йому спину набила:
— Іди, дурню, додому,
Та не хвалися нікому.
ЯК ЗАДУМАВ ДВОРЯНИН ДВОРЯНОЧКУ БРАТИ
Як задумав дворянин дворяночку брати,
Вона йому одвічала: «Я не вмію жати,
Напни мені холодок, я буду лежати».
А в неділю п’яна, в понеділок спала,
А в вівторок снопів сорок пшениці нажала,
А в середу привезла, в четвер змолотила,
В п’ятницю провіяла, в суботу змолола,
А в неділю напекла, з учеником пропила.
НАВАРИЛА БОРЩУ ТА Й У ПОКРИШЦІ
Наварила борщу та й у покришці,
Посадила дворянина та й на подушці:
— Ой їж, коли хоч, коли з рибкою борщ,
А не хоч — вибачай, а ложки не вмочай.
І ВЧОРА У КУМИ, І СЬОГОДНІ У КУМИ
І вчора у куми, і сьогодні у куми,
А я ж тую куму та до себе зазову,
А у стрісі гороб’я та й на кушання уб’ю,
А потрушок у мішок, та понесу на торжок,
Та продам я рило, та куплю барило,
Попродаю гомілки та куплю горілки,
Ой продам я груди та куплю блюди,
Ой тоді ж я куму до себе зазову
Та поставлю горобця на дванадцяти блюдцях:
— Ох, і їжте, кумо, не засалювайся,
І в рукава не бери, і додому не неси.
В СУБОТУ РОДИТЕЛЕЙ СПОМИНАЛА
В суботу родителей споминала,
В неділю на весіллячку погуляла,
В понеділок на похміллячку лежала,
У вівторок разів сорок похміляла.
Встану я в середу ранесенько
Да виведу три ниточки тонесенько,
Як набіжать [на пальчики] пухирчики,
Як побаче мій миленький, да й заплаче:
— Не пряди, моя мила, не неволься,
Дождемся літа, красной весни, зеленой, лопуховой,
Да пошиєм сарафанчик,
Застуденчик, застібончик лопуховий,
Да підем попід лісом,
Попід гаєм, попід садиком, попід зеленим.
Десь узялися кози з лози, все попови,
Да й об’їли сарафанчик,
Застуденчик, застібончик лопуховий.
Як поїдем поза лісом,
Поза гаєм, поза садиком, поза зеленим,
Щоб нас люди не бачили
Й не назвали ледачими.
ПІШЛА ЖІНКА НА БАЗАР
Пішла жінка на базар,
А я її три дні ждав,
Ждав день, ждав і два,
Жінки з базара нема.
Пійшов би я шукати,
Шинкарочки питати.
А жінка сидить,
В руках чарочку держить.
— Іди, жінко, додому.
Йди, голубко, додому,
— Далебі, не піду,
Поки ряду не дійду.
Єй-богу, не піду,
Не напилась до ладу.
Та не пішла додому,
Та у шинкарки в комору;
І п’є, і гуляє,
І у віконце поглядає:
— Аж мій милий іде,
Як та буря, гуде
І дубину волоче.
Лиха моя година —
Запарена дубина,
Та й ще сукувата,
Та на мою білу спину
Та пинякувата.
Ах ти, милий муже,
Не бий мене дуже,
Не буду я в світі жить,
І до тебе говорить,
І твоїх дітей кормить.
Чи я в тебе не жена,
Чи не господиня?
Три дні хати не мела,
В печі не топила.
За що мене, милий, б’єш,
За якії вчинки?
Чи я тобі не напряла
За год три починки?
Один пряла до Миколи,
Другий — до Покрови,
[А] третій зачала
Та й не докончала.
За що мене, милий, б’єш,
Може б, я й робила,
Купи віз веретін, —
Нема мотовила.
Коли нема мотовила —
Шукай жінкині вила.
КАЗАВ МЕНІ БАТЬКО, ЩОБ Я ОЖЕНИВСЯ
Казав мені батько, щоб я оженився,
Щоб по ночах не ходив та й не волочився.
Я буду ходити і шкоду робити,
Було б тобі, моя мати, молодим женити.
А й оженившися, треба погодити,
Жінку свою, малих діток та й погодовати.
Як поїхав милий у поле орати,
Його жінка молодая — в корчму погуляти.
Як прийшла із корчми, взяла й затопила,
Та своєму миленькому їсти наварила.
Як приїхав милий із поля додому,
Його жінка молодая дриґає ногою:
— Ой ти був у полі, я була на місті,
Яка тобі вража мати наварила їсти?
Ой муже, мій муже, чини мою волю,
Та посади гайдука та передо мною.
А мій мужичище та взявся в бочище,
Таки садить гайдука, таки гайдучище.