Як чудесно і якою сильною наповнена протилежністю поява норманів — народу, котрий гнівна Північ люто викинула з крижаних надр своїх. Жменя людей завзятих, за котрими начебто женуться назирцем похмурий їхній Одін[140] і снігові гори Скандинавії, наводить панічний страх на обширні держави! Північним океаном пливуть їхні рухомі королівства під начальством морських своїх королів — і все падає ниць перед цими малолюдними пришляками, вихованими бурею, морями, страшною бідністю Скандинавії та дикою релігією.
Колосальні завоювання і розповсюдження монголів були також справою майже надприродною. Неосяжна внутрішність Азії, котра була захована від очей усіх народів, освітилась зненацька у найстрашнішій величі. Ці степи, котрим немає кінця, озера й пустелі гігантського розміру, де все роздалося вшир й безмежну рівнину, де людина зустрічається буцім для того, щоб збільшити собою ще більше оточуючий простір; степи, що шумлять хлібом, ніким не сіяним і не збираним, травою, майже рівною за зростом деревам, степи, де пасуться табуни й стада, котрих від віку ніхто не рахував, і самі власники не знають справжньої кількості, ці степи побачили серед себе Чингісхана[141], що дав обітницю перед юрмиськами своїх вузькооких, плосколицих, широкоплечих, малорослих монголів завоювати світ, — і велелюдний Пекін горить цілий місяць, мільйон народу відстрілюють монгольськими стрілами, государ тунгуський гине з сотнями тисяч підданих на замерзлому озері, стада приганяють до кордонів Індії, табуни кишать біля Волги. Словом, немов на завоюваннях їхніх відобразилась колосальність Азії. Такого швидкого розповсюдження теж не бачила ні древня, ні нова історія.
Я вже нічого не кажу про важливу торгівлю Венеції — цього невеликого клаптика землі, котру всю займало одне місто, і місто без держави, вичавлювало золото зі всього світу, і якого вельможні купці своїми кораблями, що гордовито обійшли всі моря, й палацами на Адріатичному морі далеко перевершили багатьох монархів. Це явище я не вважаю єдиним і незвичайним. Воно повторюється в історії світу часто, хоч в інших формах і з різними змінами. Незрівнянно оригінальніше життя Європи під час і після хрестових походів, коли в ній все ще темні й невизначені кордони держав; коли ще государ звучить одним іменем своїм, і замість того мільйони володарів, з котрих кожен — маленький імператор у своїй землі; коли вся Європа вбирається в неприступні замки з баштами й зубцями, і міцні фортеці всіюють її поверхню; коли вихована обопільним страхом і битвами сила рицарів стає ледь не левовою і заковується з ніг до голови в залізо, тяжкості котрого ще не виносила людина, і грубо, незалежно розвивається самостійна гордість душі. Здавалося, ця дика хоробрість мала б цілком загартувати їх і зробити такими ж нечутливими, як непроникні їхні лати. Але як дивовижно вони були приборкані, і таким явищем, котре являє цілковиту протилежність їхнім звичаям! Це — загальна безмежна повага до жінок. Жінка середніх віків є божеством; для неї — турніри, для неї ламаються списи, її рожева чи блакитна стрічка в’ється на шоломах і латах і вливає надприродні сили; для неї суворий рицар стримує свої пристрасті так само могутньо, як арабського бігуна свого, накладає на себе обітниці дивовижні та незрівнянні за своєю вимогливістю до себе, і все для того, щоби бути достойним припасти до ніг свого божества. Якщо це піднесене кохання дивовижне, то вплив його на звичаї й того більший. Вся шляхетність у характері європейців була його наслідком. А все це мандрівниче життя, котре перетворило Європу на якусь рухому столицю, що принесло тисячі досвідів і пригод кожному й спричинило згодом в європейцях жагу до відкриття нових земель! Як самі їхні обопільні брані й битви, вічно неспокійний стан, замість того щоб послабити загальний дух і напругу, як це ведеться у періоди історії, коли розкіш роз’їдає рани морального нездужання народів і жадання вигод особистих виводить за собою ницість, лестощі і здатність кинутися на всі витончені пороки, — замість цього вони тільки зміцнили й розвинули їх!
140
*
141
*