Цей напрям архітектури старався ніби зумисне приховувати свою велич, замість того щоб якомога більше виказувати її простору. Ні, не такий закон великого: споруда повинна незмірно підноситись майже над головою глядача, щоб він став, приголомшений раптовим здивуванням, ледве будучи в змозі окинути очима її вершину. І тому споруда завжди краща, якщо стоїть на тісній площі. До неї може йти вулиця, показуючи її в перспективі, здаля, але вона повинна мати приголомшливу велич зблизька. Щоб дорога проходила обіч неї! Щоб карети гриміли біля самого її підніжжя! Щоб люди ліпилися під нею і своєю малістю збільшували її велич!
Дайте людині велику відстань — і вона вже дивитиметься вище, гордо на предмети, що знаходяться перед нею; їй видасться все малим. Ми так незбагненно влаштовані, наші нерви так дивно зв’язані, що тільки неочікуване, приголомшливе з першого погляду, викликає в нас потрясіння. І тому вишину споруди піднімайте у співмірності з площею, на котрій вона стоїть. Якщо вона з останнього краю площі видається малою і глядач не відчуває подивування, але повинен для цього близько підходити до неї, то будівля пропала, а разом з нею пропали й труди й витрати, використані на спорудження її.
Але повертаюсь до простоти архітектури, котра заразила наш XIX вік. Самі греки відчували, що одні прямі лінії й досконала простота споруд здаватимуться вже надто пласкими, особливо якщо чимало такого роду споруд об’єднаються разом. Вони відчували, що сувора правильність і гладкість споруди повинна неодмінно мати біля себе яку-небудь протилежність, щоби бути більш оригінальною і помітною, і тому простягали над ними дашок деревний. Білизна прямолінійної стіни чи стрункого з колонами фронтону, виказуючись з-поза темної гущини зелені, справді гарна, тому що становить контраст з подібним до хмарки розташуванням дерева, яке майже завжди неправильно, але красиво розкидає своє віття. Щойно будівля їхня оточувалась іншими і розташовувалась серед міста, вони відчували надмірну простоту її й старалися надати якомога більше гри. Думка про дерево і про природу передусім спадала їм на думку. Та в місті дерево — дорогоцінність; тоді вони частіше почали використовувати не гладенькі доричні колони, але по більшості коринфські, з капітеллю зі звивистого листя. Взагалі прибирати споруди листям, в’юнкими гронами винограду чи оздобами, що несуть неясний образ віття дерева, було інстинктом у всіх народів. Вони невільно, сліпо слідували таємному навіянню свого смаку. В готичній архітектурі більше всього помітний відбиток, хоч неясний, щільно сплетеного лісу, похмурого, величного, де сокира не звучала від віку. Ці стрімливі нескінченними лініями оздоби й сіті наскрізної різьби не що інше, як темний спогад про стовбур, віття і листя дерева. Г тому сміливо біля готичної споруди ставте грецьку, наповнену стрункістю й простотою: вона стоятиме між ними, наче між величними, прекрасними деревами. І готична, й грецька отримає від цього подвійну принадність. Істинний ефект міститься в різкій протилежності; краса ніколи не буває такою яскравою й видимою, як у контрасті.
Контраст тоді тільки буває кепським, коли розташовується грубим смаком чи, краще сказати, цілковитою відсутністю смаку, але, перебуваючи під владою тонкого, високого смаку, він перша умова всього і впливає нарівні на всіх. Різні частини його гармоніюють між собою за тими ж законами, за котрими колір палевий гармоніює з синім, білий з блакитним, рожевий з зеленим і так далі. Все залежить від смаку і вміння розташувати. Не мішайте тільки в одній будівлі багато різних смаків і родів архітектури. Хай кожна несе в собі щось ціле й самобутнє, але хай протилежність між цими самобутніми, у відношенні їх одна до одної, буде різкою та сильною. Чим більше в місті пам’яток різних родів зодчества, тим воно цікавіше, тим частіше змушує оглядати себе, зупинятися з насолодою на кожному кроці. Невже було б добре, якби в англійському саду замість безперервних, неочікуваних краєвидів, гуляючи, знаходив ту ж саму доріжку чи принаймні так схожу своєю місцевістю на побачену раніше, що вона видається давно відомою?
Терпимість нам потрібна; без неї нічого не буде для мистецтва. Всі роди гарні, коли вони гарні в своєму роді. Яка б не була архітектура — гладенька масивна єгипетська, чи величезна строката індусів, чи розкішна маврів, чи натхненна й похмура готична, чи граційна грецька — всі вони гарні, коли пристосовані до призначення споруди, всі вони будуть величними, коли тільки істинно осягнуті.
Якби, одначе ж, треба було віддати рішучу перевагу котрій-небудь із цих архітектур, то я завжди віддам її готичній. Вона чисто європейська, творіння європейського духу і тому більше всього пасує нам. Чудна її велич і краса перевершує всі інші. Але з милості, зі співчуття не ламайте, не калічте її! Дивіться частіше на знаменитий Кельнський собор — там уся її досконалість і велич. Кращої пам’ятки ніколи не створювали ні древні, ні нові віки. Я віддаю перевагу тому ще готичній архітектурі, що вона більше дає розгулу митцеві. Уява жвавіше й палкіше спрямовується у висоту, ніж у ширину. І тому готичну архітектуру треба використовувати тільки у церквах і спорудах, що високо підносяться. Лінії та безкарнизні готичні пілястри, вузько одна від одної, повинні летіти крізь усю споруду. Горе, якщо вони відстоять далеко одна від одної, якщо споруда не перевищила, принаймні вдвічі, своєї ширини, якщо не втричі! Вона тоді знищилась сама в собі. Піднесіть її такою, якою вона бути має: щоб вище, вище, якомога вище піднімалися її стіни, щоб густіше, як стріли, як тополі, як сосни, оточували їх незліченні кутасті стовпи! Ніякого перерізу чи перелому, чи карнизу, що дав би інший напрям чи зменшив би розмір споруди! Щоб вони були рівні від основи до самої вершини! Більшими вікна, різноманітнішою їхню форму, колосальнішою їхню висоту! Ефірнішою, легшою шпицю! Щоб усе, чим більше здіймалося вгору, тим більше б летіло й просвічувало. І пам’ятайте найголовніше: ніякого порівняння висоти з шириною. Слово ширина має щезнути. Тут одна законодавча ідея — висота.