У дрібних своїх творах, цій чудовій антології, Пушкін різносторонній надзвичайно і виступає ще багатше, видатніше, ніж у поемах. Деякі з цих дрібних творів такі різко сліпучі, що їх може розуміти кожний, але зате більша частина з них, і до того найкращих, здається звичайною для численної юрби. Щоб розуміти їх, треба мати надто тонке чуття, потрібен смак, вищий від того, який може розуміти тільки одні занадто різкі й грубі риси. Для цього треба бути в деякому відношенні сибаритом, який уже давно байдужий до грубих і важких страв, який їсть пташку, не більшу за наперсток, і тішиться такою стравою, смак якої здається зовсім невиразним, дивним, не дає ніякої приємності тому, хто звик ковтати вироби кріпосного кухаря. Це зібрання його дрібних віршів — ряд найяскравіших картин. Це той ясний світ, в якому так виразно дишуть риси, знайомі тільки древнім, в якому природа виявляється так само живо, як у струмку якої-небудь срібної річки, в якому швидко й яскраво з’являються чарівної краси плечі, або білі руки, або алебастрова шия, вкрита темними, як ніч, кучерями, або прозорі грона винограду, або мірти і затінок дерев, створені для життя. Тут усе: і насолода, і простота, і раптова високість думки, що відразу охоплює читача священним холодом натхнення. Тут нема цього каскаду красномовства, що захоплює тільки багатослів’ям, в якому кожна фраза тільки через те сильна, що з’єднується з іншими і приголомшує падінням всієї маси, але якщо відокремити її, вона стає слабкою і безсилою. Тут нема красномовства, тут сама поезія: ніякого зовнішнього блиску, все просте, все пристойне, все сповнене внутрішнього блиску, який розкривається не відразу; все лаконізм, яким завжди буває чиста поезія. Слів небагато, але вони такі точні, що означають усе. В кожному слові — безмір простору; кожне слово неосяжне, як поет. Звідси походить те, що ці дрібні твори перечитуєш кілька разів, тоді як достоїнства цього не має твір, в якому надто просвічує одна тільки головна ідея.
Мені завжди було дивно чути міркування про них багатьох тих, які мають славу знавців і літераторів, яким я більше довіряв, поки ще не чув їх розмов про цей предмет. Ці дрібні твори можна назвати пробним каменем, на якому можна випробовувати смак і естетичне почуття критика, що їх розглядає. Незрозуміла річ! Здавалось, чому б їм не бути доступними всім! Вони так просто-величні, такі яскраві, такі палкі, такі жагучі і разом такі дитячо чисті. Чому б не розуміти їх! Але, на жаль, це незаперечна істина: що чим більше поет стає поетом, чим більше змальовує він почуття, знайомі самим тільки поетам, тим помітніше зменшується юрба людей, що його обступили, і, нарешті, стає такою малою, що він може перелічити на пальцях усіх своїх справжніх цінителів.