Січень, 27. На першій панахиді за К.М. Хомяковою Гоголь «ледве зумів залишитися до кінця». Над труною він говорив: «Ніщо не може бути урочистішим за смерть. Життя не було б таким прекрасним, якби не було смерті». Після панахиди Гоголь сказав О.С. Хомякову: «Все для мене скінчено!»
Січень, після 26. З Ржева до О.П. Толстого приїздить протоієрей Матвій Константиновський, розмови з яким вразили Гоголя. Отець Матвій вимагає від Гоголя відмови від письменства, зречення від Пушкіна як «грішника і язичника».
Лютий, 5. Гоголь проводжає на залізницю протоієрея Матвія Константиновського.
Лютий, 7. Гоголь їде у свою колишню парафіяльну церкву, сповідується і причащається.
Лютий, 9. Гоголь відвідує О.С. Хомякова, грається зі своїм малим хресником.
Лютий, 10. Гоголь просить О.П. Толстого передати рукописи його творів митрополиту Філарету, щоби той відібрав, що слід друкувати і що слід знищити. О.П. Толстой відмовляється, сподіваючись у такий спосіб подолати думки Гоголя про смерть. З цього дня Гоголь перестав виїздити з дому.
Лютий, ніч з 11 на 12. Гоголь спалює підготовлений до друку другий том «Мертвих душ».
Лютий, 13—18. Гоголь відмовляється від їжі і медичної допомоги.
Лютий, 14. Гоголь, за свідченням О.С. Хомякова, сказав: «Потрібно мене залишити, я знаю, що повинен померти».
Лютий, 20. Консиліум лікарів вирішує лікувати Гоголя проти його волі. Вжиті заходи привели до втрати свідомості Гоголем.
Лютий, 21, ранок, біля 8 години. Помер Микола Гоголь.
Коментарі
Останній том зібрання творів Миколи Гоголя містить ранні твори, більшість з яких сам письменник називав юнацькими пробами. Гоголь, від початків формуючись як російськомовний український і російський письменник, звертав увагу на минуле України. Представлені твори репрезентують перші проби Гоголя-історика, Гоголя-фольклориста, а також художню прозу. Включена і перша редакція повісті «Тарас Бульба», що відчутно відрізняється від відомої редакції 1842 р. (див. том 2 нашого видання). Саме на початку 30-х років формуються історіософські погляди Гоголя, про що свідчать його наукові та художні твори, пов’язані з українською історією. Вони дають уявлення про рівень його історичного мислення, а також про використану джерельну базу.
Історичні праці Гоголя протягом тривалого часу доволі іронічно сприймалися фахівцями, яким з часом довелося визнати їх оригінальність та непересічність. І не тільки історичних праць, а й присвячених мистецтву і народній творчості. Зокрема, Віссаріон Бєлінський у рецензії на «Арабески», написаній одразу після їх публікації, так відгукнувся про наукові студії Гоголя: «Я не розумію, як можна так нерозважливо компрометувати своє літературне ім’я. Невже перекласти або, краще сказати, перефразувати і спародіювати деякі місця з історії Міллера, перемішати їх зі своїми фразами, означає написати наукову статтю?.. Невже дитячі мрії про архітектуру — вченість?.. Невже порівняння Шлецера, Міллера і Гердера, в жодному разі не порівнюваних, теж ученість?.. Якщо подібні етюди — вченість, то борони нас, Боже, від такої вченості» (Белинский В.Г. Полное собрание сочинений: В 14 т. — М., 1956. — Т. 1. — С. 307).
Але вже через декілька років у листі до Гоголя від 20 квітня 1842 р. критик визнає: «Я винуватий перед вами: тодішніми часами я з жорстокою запальністю вивергнув хулу на ваші в “Арабесках” статті наукового змісту, не розуміючи, що тим самим вивергнув хулу на Дух. Вони для мене були надто простими, а тому неприступно високими; до того ж на каламутному дні самолюбства ворушилося бажання зблиснути й незашореністю» (Белинский В.Г. Полное собрание сочинений. — T. 12. — С. 108)[175].
Остаточно цю проблему вирішили дві публікації початку XX ст. Спершу Г.П. Георгієвський надрукував з архіву письменника зібрання народних пісень — одне з найповніших для свого часу, а також конспекти історичних і географічних праць, які свідчили про велику підготовчу працю Гоголя до лекцій і наукових студій (див.: Георгиевский Г.П. Гоголевские тексты. Памяти В.А. Жуковского и Н.В. Гоголя. — СПб., 1909. — Вып. 3).